У бою за Україну, її свободу, цілісність і незалежність, залишаючись вірним військовій присязі, на Сумщині загинув відважний захисник, справжній патріот, житель села Гора, командир відділення безпілотних авіаційних комплексів, молодший сержант Роман Качур.
Роман Валерійович Качур народився і виріс у селі Гора, навчався у Гірському ліцеї.
Рідні згадують його як надзвичайно доброго, щирого і дуже товариського хлопця. Він легко знаходив спільну мову з людьми, умів дружити й цінував тих, хто був поруч.
Роман дуже любив свою родину – маму, тітку, бабусю, братів. Родина була великою, між усіма завжди були теплі й добрі стосунки.
Батька Роман втратив ще досить рано. Тому змалку добре розумів, що тепер він – чоловік у родині. Маму беріг, допомагав їй і старався зайвий раз не засмучувати. Допомагав з вихованням молодшого брата. Навіть під час служби намагався вберегти її від зайвих переживань.
Мама згадує, що Роман ніколи не розповідав їй зайвого про службу. Якщо вона запитувала, де він, міг назвати зовсім інше місце. Казав лише, що все добре, що він живий і здоровий. Йому було важливо, щоб мама не хвилювалася.
Особливо близькою людиною для Романа була його бабуся. Він дуже її любив і щоліта приїжджав до неї на Вінниччину в село Капустяни. Любив це місце і завжди з радістю туди повертався.
Рідні згадують, що ще змалку Роман був дуже балакучим. У півтора року вже говорив реченнями. Він ріс веселим, допитливим і відкритим хлопчиком, гарно вчився та швидко у всьому розбирався.
Після дев’ятого класу Роман вступив до Іллінецького державного аграрного коледжу, де навчався за спеціальністю «Облік і аудит». Пізніше продовжив освіту у виші за фінансовим напрямом.
З однокласниками та одногрупниками він залишався на зв’язку і після закінчення навчання.
Після навчання Роман працював за фахом у фармацевтичній компанії «Оптіма-Фарм», а згодом – у логістичній компанії “ФІГЕ УКРАЇНА”. Починав товарознавцем, з часом став начальником відділу. Романа поважали та цінували колеги й керівництво. Він був надзвичайно відповідальним і завжди серйозно ставився до того, що йому доручали.
Роман був дуже близький зі своїм хрещеним батьком, якого щиро любив його і поважав. Вони мали спільні захоплення та інтереси, багато часу вони проводили разом і могли годинами говорити про все на світі.
Наприкінці 2022 року Роману прийшла повістка до поштової скриньки. Він одразу зрозумів, що це його шлях і його обов’язок – захищати свою країну. У січні 2023 року Роман розпочав службу у лавах Збройних Сил України.
У листопаді 2024 року його направили на Покровський напрямок. Там Роман займався евакуацією поранених. Про
цю складну й небезпечну роботу майже не розповідав, як завжди повторюючи, що все добре.
Певний час він працював у штабі, допомагав із нарахуваннями, оформленням довідок та іншими питаннями, які виникали у військовослужбовців. Але Романа постійно тягнуло на поле бою. Так він був переведений до відділення безпілотних авіаційних комплексів.
За мужність, патріотизм і високу громадянську позицію у 2023 році Роман був нагороджений медаллю «Честь. Слава. Держава.». Також неодноразово отримував подяки та грамоти від військового командування та державних органів влади за сумлінну службу та відданість своїй справі.
Якось, перебуваючи у відпустці, Роману запропонували не повертатися до війська. Він це сприйняв вкрай негативно. Залишити своїх побратимів і свою справу для нього було недопустимим. Він був готовий разом зі своїми побратимами йти до кінця – захищати свою країну стільки, скільки буде потрібно.
Його розмови завжди були оптимістичними. Роман мріяв жити у вільній країні й робив усе для того, щоб ця мрія стала реальністю.
Таким і був Роман – надійним і безкомпромісним із тими, хто був поруч.
Попри службу і все, що залишалося поза нею, Роман жив звичайним життям і будував свої плани. У нього були стосунки, він планував одружитися. Дуже тепло розповідав про доньку своєї обраниці, яку любив і про яку піклувався. Він хотів мати власну сім’ю.
На початку вересня 2026 року Роман приїжджав до Києва на поховання свого побратима. Для нього це була важка втрата.
Повернувшись до служби, він, як і раніше, часто виходив на зв’язок із мамою, тіткою та друзями. Рідні чекали кожного його дзвінка, а мама щоразу хотіла почути лише одне – що з ним усе добре.
Востаннє мама говорила із сином 18 вересня.
Роман, як завжди, не розповідав подробиць. Сказав тільки, що живий і здоровий і все у нього добре.
Через декілька годин після розмови 18 вересня 2026 року, в районі населеного пункту Спаське Сумського району Сумської області внаслідок ворожого удару FPV-дроном Роман загинув!
Роману було лише 38 років…
Поховали Романа 25 вересня 2026 року в селі Гора.
Гірська громада провела в останню путь свого Героя – Захисника України Романа Качура
