Сьогодні, 19 березня, свій день народження (91 рік) святкує геніальна українська письменниця і поетеса Ліна Василівна Костенко. Це людина глибокої думки та високого розуму, поетеса, яку називають «невловимою королевою української поезії.
Геніальна українська улюблениця, поетеса-шістдесятниця, лауреатка Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), Премії Петрарки (1994), нагороджена медаллю Святого Володимира, Почесною відзнакою Президента України (2000). У 2000 р. стала першим лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Олени Теліги і нагороджена Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня у березні 2000 року. 2010 року опублікувала перший прозовий роман “Записки українського самашедшого”, що став одним із лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році. Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів.
17 березня 2021 року комітет Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики підтримав ініціативу номінувати українську поетесу та письменницю Ліну Костенко на Нобелівську премію з літератури в 2022 році.
Ліна Костенко авторка більше, ніж 20 поетичних збірок серед них найпопулярніші, такі як: “Проміні Землі”, “Мандрівка Серця”, “Маруся Чурай”, “Сад нетанучих скульптур”, “Мадонна перехресть”, “Річка Геракліта”, “Неповтореність” та багато інших. Також у її доробку є збірка віршів для дітей “Бузиновий цар”.
Вона переконує нас, що слова “незалежність” і “свобода” існують в мові не просто так. Вона сучасна і активна користувач інтернету, а постать її жодного разу не була заплямована безглуздими дурницями в токсично засміченому інформаційному просторі. Її поезія – про жінку, любов, красу рідної мови і України – це словесна зброя, яка надихає і окриляє.
Вірш “Крила” — один із найулюбленіших віршів авторки та серед українців. У цьому творі поетеса стверджує, що духовно багата людина здатна на все, адже вона, хоч і не літає, – а крила має.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,
А з правди, чесноти і довір’я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!
