У родині Наталії Іванівни вчителювання — це справжня династія. Професійну педагогічну діяльність вона бачила з самого дитинства, тому ще маленькою подумала: «А чому б і мені не стати вчителем?»
«Школа — це взагалі не те місце, куди може прийти людина, яка не любить дітей. Найдорожче відчуття — коли переступаєш поріг класу, а малеча біжить назустріч обійматися. Моє щоденне гасло просте: на роботу йти з гордістю, а після роботи — з радістю.
У початковій школі я працюю вже 24-й рік. Перший вчитель закладає зерно і від того, як ти його посієш, залежить те, як воно проросте. Моє завдання — вчасно знайти в кожній дитині ту саму особливу родзинку, розкрити її та підказати напрям. Десь у третьому-четвертому класі вже дуже чітко видно нахили кожного учня: хто до чого тягнеться, хто ким може стати. Тоді залишається лише індивідуально підтримати.
Вчитель початкових класів — це справді як друга мама. Для мене немає більшої нагороди, ніж коли дорослі випускники при зустрічі щиро вітаються, підходять і запитують: «Наталіє Іванівно, як ваші справи?» У цьому й криється суть моєї роботи: повага, турбота, дитяча довіра та усмішки.
Переступаючи поріг школи, вчитель залишає всі буденні негаразди й проблеми позаду. Настрій у класі створюємо ми самі: якщо вчитель налаштований спокійно та позитивно — спокійними та впевненими будуть і діти. Особливо зараз, коли в складних реаліях ми щодня тримаємо стрій, навчаємо та працюємо заради майбутнього».
Наталія Іванівна досі з теплотою згадує свою першу вчительку — Юлію Василівну Конько, яка працює в Гірському ліцеї. Вплив першого наставника залишається з людиною на все життя і це колосальна відповідальність.
«Колегам сьогодні хочеться побажати терпіння, міцної віри, надії, любові та незламного оптимізму. Пам’ятаймо: після будь-якої темної смуги обов’язково настає світла, а наші думки й мрії мають властивість здійснюватися».
