Маленьке село Затишне має свого героя. Іллі Безсмертному 12, він гордість, надія, опора та підтримка мами Тетяни. Усі сімейні справи вони обговорюють разом, планують, як і усі мріють про Перемогу. Тетяна довіряє Іллі багато справ по веденню господарства. Сусіди, часом і Тетяна, часто називають Іллю Господарем. Господар – стало другим іменем Іллі. Хлопчик рано залишився без батька, але його світлий образ надійно зберігає у серці та ділиться деякими спогадами: як були з татком на річці та ходили по гриби. Усвідомлення того, що Ілля несе відповідальність за родину і маму – основне, що рухає хлопцем у його мріях та прагненнях.
За 2 тижні до Нового року Ілля захворів, був вдома і вирішив спробувати зробити окопні свічки, такі самі, які робили з однокласниками у школі. Зробив спочатку 3 свічки, потім більше, потім 50. Хотів робити ще, але закінчились банки та картон. Планував після зимових канікул віднести виготовлені свічки до школи, але передумав, адже переживав про те, що свічки військовим треба зараз, бо хлопці мерзнуть і їм потрібне хоч якесь світло. Це не просто свічки – це тепло душі людини, яка їх робить, а потім це тепло зігріває воїнові душу. Тож Ілля з мамою Тетяною через спільних знайомих вийшли на жительку Затишного Майю Омелечко. Жінка підтримала хлопця і привозила йому банки і картон, а Ілля робив заготовки для свічок. З метою безпеки, Майя сама заливала свічки парафіном. В подальшому, картон хлопцеві приносили мама і сусіди.
У Іллі є власний «офіс» де він робить заготовки для свічок. Там усе необхідне: картон, банки та гніт. Тетяна розповідає, як Ілля по декілька годин без перерви сидів над свічками. «Точно не можу сказати скільки зробив – точний облік не веду, близько 700. Так, руки боліли, пальці терпли, але робив. Не міг покинути, я не кидаю справи, які почав, – ділиться волонтер, – зараз поки що сказали не робити, тому чекаю наступного замовлення».
Ілля вчиться в Ревненському ліцеї, розповідає, що найбільше йому подобається предмет зарубіжна література і вчитель – Олена Долобан. У школі він з однокласниками і вчителями плів маскувальні сітки для військових, але робити свічки подобається більше. Підліток хоче бути корисним і допомогти армії, щоб «хлопці скоріше кацапів вигнали».
Повною несподіванкою для Іллі було відео з подякою від військових, які отримали свічки зроблені хлопцем. Звернення від воїнів неймовірно розчулило юного волонтера, адже героєм він себе не вважає: «Уявляєте, вони знайшли час, зібрались і записали це для мене… А я ж нічого такого не зробив…»
З початком повномасштабного вторгнення, Ілля дуже хотів до територіальної оборони: «Що б я там робив? Що сказали б, те й робив: на блокпостах стояв, наприклад. То й що, що холод і темрява – я не боюсь».
Хлопець згадує як у перші дні, під час повітряних тривог постійно з мамою спускалися в погреб. Це виснажувало та втомлювало. Щоб не думати про погане, Ілля вирішив бути весь час зайнятим. Він поринув у домашні клопоти і турботу про своїх улюблених тварин, яких у господарстві багато.
Тут і собака Альма, кіт, кішка, кролі, кроленята та навіть ондатри. Ілля має свої обов’язки: погодувати і напувати худобу. У хлопця горять очі, коли він розповідає про своїх чотирилапих друзів.Тетяна ділиться, що Ілля допомагає їй з городом, сам пиляє дрова для опалення: «З 7 ранку і до вечора. Та й перепиляв потроху». Пилку для цього Ілля купив за власний кошт. Гроші заробив, продаючи односельцям кукурудзу для худоби. У родині немає справ, до яких Ілля не дотичний, а мама милується сином, всіляко підтримує його бажання ведення господарства, виховує самостійним та відповідальним.
Хлопець має свою мрію і тримає її в секреті: «Якщо я скажу, то вона може не здійснитись», – говорить він і додає, що йому для цього потрібно багато коштів, але це не страшно і він сам їх заробить.
У свої 12 років, Ілля дуже розважливий і цілеспрямований. Його завзяттю може позаздрити навіть дорослий: він вперто, крок за кроком, йде до поставленої мети. Щойно одна мета досягнута – з’являється інша, до якої хлопець добирається так само поволі, крок за кроком. Він не гірше від дорослих знає, що шлях до мрії не буває легким і вона не здійсниться, якщо скласти руки і чекати: це щоденна праця і робота над собою.
Ми щиро сподіваємось, що Ілля здійснить усе, що задумав і своїм прикладом надихне допомагати армії для досягнення спільної мрії – Перемоги!
