«Мамо, давно не бачились з тобою. Так багато хочеться сказати тобі. Мій найперший спогад пов’язаний з тобою. Ми прийшли до лікаря, але мені було не страшно, адже ТИ була зі мною. Мабуть, саме це відчуття, що ТИ зі мною, основне і дарує спокій та впевненість протягом усього життя. Ти показала мені, який чудовий і багатогранний світ: від сніжинки на долоні до яскравої веселки після дощу. Пам’ятаю, як ти раділа моїм найменшим успіхам у школі, навіть більше за мене. Це ти мені вселила віру у мене. Ти так пишалась мною, коли вступ до обраного університету був позаду, і це тішило, адже приємно усвідомлювати, що мої зусилля і досягнення недаремні.
Пам’ятаю також, як ти переживала за мене з різних приводів. Це зараз пройшло багато часу, і ті приводи здаються не такими вже значущими чи страшними, але трохи срібла у волоссі та зморшки біля очей у тебе, напевно, з’явились від того.
Ти, поміж щоденними клопотами і роботою, навчила мене бачити головне, цінувати Батьківщину завжди слухати своє серце та не забувати ким я є.
На все життя закарбовані в серці запах рідного дому і смак твого неперевершеного борщу, мамо. Як згадую про них – тепло стає на душі.
Вже маючи власних дітей та розуміючи усе те, за що ти переживала та від чого засмучувалась, над усе хочу, щоб ти раділа, посміхалась та була щаслива.
Зараз війна, ти знаєш. Мені складно уявити, що ти відчуваєш. Але знай, що з кожним днем наша Перемога ближча. Прийде день, коли ми знову зможемо обійнятись і ти знову нагодуєш мене смачненьким. І інші мами також.
Незважаючи на відстань, ми все одно завжди подумки разом. Знаю, ти молишся за мене і усіх рідних, а я молюсь за тебе, і татка, і моїх дітей. Знаю, що усе точно буде добре. І ти знай.
Мамо, дякую тобі за усе те, що ти робила і робиш для мене. Я люблю тебе!»
