Щороку у третю неділю травня Україна занурюється у скорботу, згадуючи мільйони зламаних доль. День пам’яті жертв політичних репресій — це не просто дата в календарі, це відкрита рана на тілі нашої нації, пам’ять про тих, хто став жертвою безжальної машини радянського тоталітаризму.
Радянський режим намагався винищити саму суть українства: через штучні голодомори, розстріли інтелігенції «Розстріляного відродження», масові депортації народів та каральну психіатрію. Биківня, Дем’янів Лаз, урочище Сандармох — ці назви стали символами національної катастрофи. Тисячі безіменних могил і мільйони втрачених можливостей для розвитку нашої культури, науки та державності.
Сьогодні ми з болем констатуємо: методи Кремля не змінилися. Те, що колись називали «розкуркуленням» і «боротьбою з ворогами народу», сьогодні проявляється у формі фільтраційних таборів, депортацій українських дітей, катувань військовополонених та цивільних на окупованих територіях.
Ми бачимо пряму лінію наступництва:
Тоді: НКВС та «трійки» — Сьогодні: ФСБ та окупаційні суди.
Тоді: Ешелони до Сибіру — Сьогодні: Насильницьке вивезення українців до депресивних регіонів РФ.
Тоді: Знищення української книги — Сьогодні: Випалювання шкіл та руйнування музеїв.
Історія вкотре дає нам жорстокий урок: зло, яке не було засуджене і розкаяне, завжди повертається в іще потворнішій формі.
Національна пам’ять — це наш імунітет. Повне розсекречення архівів КДБ та демонтаж радянських міфів є критично важливими для безпеки України. Ми маємо чітко називати речі своїми іменами: кати не можуть бути героями, а репресії не можуть бути «історичною необхідністю».
Сьогодні ми схиляємо голови перед:
Жертвами минулого: чиї імена ми повертаємо з небуття через дослідження та архіви.
Героями сьогодення: воїнами, які зі зброєю в руках зупиняють нову хвилю тоталітарного терору.
Невинно загиблими: цивільними, чиї життя обірвала російська агресія.
Ми — нащадки тих, хто вижив попри все. Наш обов’язок — не лише пам’ятати, а й діяти. Справедливість має бути відновлена: злочинці минулого засуджені історією, а військові злочинці сучасності — лавою підсудних міжнародного трибуналу.
Тільки повна перемога над агресором та остаточний розрив із тоталітарним спадком стануть гарантією того, що «Ніколи знову» справді означатиме неможливість повторення цих жахів.
Пам’ятаємо кожного. Вшановуємо гідність. Боремося за майбутнє.
Слава Україні!
