Олександр Мацак, ще нещодавно працівник муніципальної охорони, зараз надійно охороняє кордон у Державній прикордонній службі України. У Горі залишились усі його дівчатка (кохана з донечками) і батьки. Приїхав забрати автівку, яку придбали для нього за кошти зібрані працівниками сільської ради та її структурних підрозділів.
«Ось частина мого колективу, – гордо говорить Сашко і демонструє фото з побратимами, – тут ми на відпочинку. Відпочивати теж треба і можливість така є вкрай рідко. Багато з них півроку, а то й рік дома не були. А додому хочеться… Додому хочеться завжди».
Сашко скромний і не звик до надмірної уваги до себе, тому трохи зніяковів від прохання розповісти як він і чим займається. Але втратити шанс поспілкуватись просто не можна було:
«У мене застава, в підпорядкуванні 27 чоловік, цілодобово ми на зв’язку з підрозділами ЗСУ, тож постійно в курсі подій. Для того, щоб тримати усе під контролем треба бути мобільним – без автомобіля ніяк. Тому я звернувся по допомогу до своїх: голова допоміг і я дуже вдячний за це. Низький уклін усім, хто мені допомагає.
Основне наше завдання охорона державного кордону та його посилення: відпрацьовуємо по повітряних цілях, якщо такі є і перешкоджаємо проходу ДРГ.
Одна з важливих задач – рити окопи. Чим краще ти копаєш, – тим більше шансів, що ти живий. Коли приїжджаємо на нове місце, завдання номер 1- закопатись. Чим краще закопаємось, тим краще нам буде, бо там ми і живемо. Продукти харчування привозять, а у нас є газові балони, дрова, які також самі заготовляємо, самі і готуємо.
А моє перше завдання – зберегти свій особовий склад, тому завжди на новій позиції необхідно прорахувати декілька шляхів відступу. Роблю це спочатку сам, а потім показую хлопцям.
Не можу оцінити себе як керівника: хлопці кажуть, що мене люблять…
Зараз тихіше стало, а раніше майже щодня накривали: і арт обстріл, і БПЛА. Ми відповідаємо, буває, дуже жорстко їм насипаємо.
Усі шляхи якими може пройти ворог, прораховані і перекриті. Якщо вони знов вирішать «взяти Київ за 3 дні», пройти маршем їм ніхто не дасть. Сили і засоби для цього є. Там де ми знаходимось земля хороша, дуже гарно ворожу техніку приймає. В нас є розуміння хто за кордоном стоїть, скільки їх, де і як вони рухаються, тож коли висуваються на свої вогневі позиції, то сильно отримують.
Психологічно теж трохи легше стало, адже є нотка цивільного життя: можемо іноді в місто вибратись, побачити людей, поспілкуватись, сходити в магазин. Так буде не завжди, будь-якої миті ситуація може змінитись, нас можуть направити в інше місце, тож цінуємо те, що є в даний момент. У нас навіть жарт є, що ми як цигани – кочуємо з місця на місце.
Головне перемогти і до сім’ї повернутись, а далі працювати і працювати».
