Інклюзивне планування – це продумування заходів для забезпечення участі всіх людей у житті суспільства. Воно складається з декількох етапів.
- Усвідомлення і прийняття того факту, що всі люди різні і мають багато різних ознак: вік, стать, майновий стан, раса, мовні ознаки тощо.
- Виявлення чинників та бар’єрів, які породжують дискримінацію і заважають різним людям включатись у життя громад.
- Створення умов для подолання цих бар’єрів.
Розгляньмо приклад із працевлаштування. Працедавець вирішує дотримуватися принципу інклюзії. Він організовує навчання своєї команди, далі переглядає політики компанії, описи вакансій – чи немає в них дискримінації, стандартний набір питань на співбесіді, оцінює на доступність приміщення тощо. Якщо він виявляє порушення чи бар’єри, то усуває їх: будує ліфт чи пандуси, облаштовує туалети, навчає весь свій персонал правильної комунікації для розуміння та прийняття людського різноманіття.
Різноманіття – це факт і реальність, у якій ми живемо. Кожна людина є унікальною, з індивідуальним набором ознак і характеристик. У когось яскравий одяг та макіяж, у когось сивина у волоссі, хтось пересувається кріслом колісним, хтось носить окуляри, а хтось потребує супроводу на вулиці.
Ознак може бути безліч: вік, стать, раса, зовнішність, сексуальна орієнтація, наявність інвалідності, релігійні переконання тощо. Деякі ознаки можуть бути видимими, як-от зріст, колір шкіри чи волосся. Деякі – ні, наприклад: сексуальна орієнтація, стан здоров’я.
Інклюзивне та відкрите суспільство завжди виграє, адже люди в ньому відчувають свою значущість і отримують можливості для розкриття свого потенціалу.
Більше про бар’єри та їх усунення на всіх рівнях читайте в Довіднику безбар’єрності, створеному за ініціативою першої леді Олени Зеленської у співпраці з громадськими організаціями, правозахисниками, психологами, батьками, які виховують дітей з інвалідністю, українськими та міжнародними експертами.
Джерело КОДА
