Рідна домівка, спогади, влаштоване життя й умови, страх перед новим, важкість в адаптації, тривожність бути тягарем для близьких, нерозуміння перспектив чи загалом відсутність картинки майбутнього. Для людини старшого віку все це може стати причиною не евакуюватися із небезпечної точки.
- Потрібно визначити найголовніший «стоп» у людини і раціонально підійти до його вирішення, пошуку альтернативних рішень.
Якщо це будинок, проговоріть, що наглядати за ним можуть сусіди чи рідні, які не збираються виїжджати. Якщо є страх бути тягарем – зробіть чіткий план дій, які служби надаватимуть підтримку. Ваші близькі мають бачити, що ви врахували те, що їх лякає і бентежить.
- Спостерігайте за тим, які доводи в літньої людини, аби не їхати. Більшість людей вказують на те, що є для них цінним, і це допоможе вам змінити їхню думку щодо евакуації.
Наприклад, цінне для людини – діти й онуки. Тоді ви наголошуєте, що так можна буде не розлучатися, допомогти.
Якщо людина вагається, дайте ще час.
- Майте готовий план – це найкраще. Опишіть кожен крок, розкажіть про план «Б». Важко наважитися їхати «в нікуди», якщо сил будувати нове життя немає. Людина літнього віку має відчувати безпеку, розуміти, чим буде корисна, і бути певна, що вона вам не заважатиме.
Знайдійть ті справи, якими вона буде зайнята. Вони мають опиратися на те, що важливо людині і що вона звикла робити вдома: доглядати за будинком, сидіти з малечею, берегти традиції.
Ваша пропозиція не має бути обов’язком для людини (мене беруть як няньку). Вона має звучати як прохання про допомогу і можливість бути поруч.
- Залишайте людині вибір. Ваш тон не має бути зі звинуваченням чи викликом: «Хочеш, щоб я постійно непокоївся/-лась про тебе?». Плануйте діалог, в якому ваша позиція буде переконливою, але не тиснутиме на близьких.
- Коли людина буде готова до поїздки, перевірте разом наявність потрібних ліків, одягу, інших важливих речей. Поясніть це турботою, не нервуйте, спокійно перепитайте, що і де лежить.
- Дорогою перепитуйте літню людину, чи хоче вона їсти, пити, в туалет. Часто люди старшого віку соромляться, мовчать, щоб не бути тягарем.
Пропонуйте невеличкі зупинки кожні 3-4 години, якщо є така можливість. Якщо немає змоги зупинитися – разом трясіть пальцями рук, ворушіть ногами, шиєю. Утепліть взуття людини, нехай одягне тепліші панчохи, рукавички чи розтирає руки.
- Говоріть протягом дороги. Не про війну, не про подорож (тільки якщо ви внесли якісь зміни чи вам потрібно нагадати наступні кроки).
Розпитайте про щасливі моменти з дитинства чи юності. Згадайте події, що прожили разом і які принесли вам радість. Заспівайте в автівці.
Так ви заспокоїте людину, надасте підтримкута знизите рівень стресу.
