В Гірській громаді чоловіки після початку війни, мужньо стали на захист України. Один з них – житель Мартусівки Федір Пархоменко:
«Дитина – те, що спонукало мене піти до ЗСУ. Я сам пішов до комісаріату, бо наші діти мають жити в мирі і радіти життю. Я маю донечку, тож за її посмішку, радісні оченята – готовий віддати все. І щиро радий, що дружина підтримує і розуміє мене – це додає сил і важливо для мене. Кожного дня ми дивимось у лице смерті, і щоб ефективно виконувати завдання, бути зібраним, уважним, не допускати помилок, не впасти духом, нам потрібно знати, для чого ми це робимо. І ми знаємо – це діти і родина, яка підтримує, любить, чекає і саме тому підтримка від них так важлива.В моєму підпорядкуванні знаходиться взвод з 20 людей, і я несу відповідальність за них, ставлю задачі, які їм необхідно виконати. Це нелегко, тому що моя помилка при оцінюванні ситуації, розрахунках чи неправильній тактиці – може коштувати комусь з них життя і це найстрашніше. Я пережив втрату побратима, який загинув, тому що неможливо було надати йому допомогу вчасно і неможливо було вплинути на ситуацію. Картаю себе за це, хоч і усвідомлюю, що передбачити усе не можна.
Мушу визнати, що ми з хлопцями, як одне ціле: коли виходимо на позиції розуміємо один одного по найменшому поруху, будь-якому жесту і погляду, вони надійні і перевірені і я довіряю їм, як собі. Із зброєю все добре, у нас вона в достатній кількості. Якщо чогось не вистачає, то волонтери допомагають. Стараємось не допускати гнітючих думок, спілкуємось один з одним, жартуємо багато.
Тяжко зараз усім. Я рекомендую починати свій день з думки про те, що сьогодні перемога на один день ближче. Хай ця думка тішить і додає сил. Використовуйте будь-який привід для радості. Усі знають, що ми переможемо, інакше не може бути бо ми на своїй рідній землі. Перемога буде, ніхто зараз не скаже коли точно, але цей день настане.
Я вдячний жителям громади і особисто голові за підтримку, допомогу, теплі слова. Так вийшло, що доля звела нас в такий буремний час і шкодую, що не мав нагоди познайомитись з ним раніше. Я бачу, що для цієї людини в пріоритеті військові та їх потреби, адже поки не буде миру, усе інше – другорядне. Дякую жителям і волонтерам за те, що вони не загрубіли серцем і до всіх захисників відносяться наче до власних синів.
Я дякую Богу, що народився саме в цій країні, серед саме цього народу! Переможемо!»
