У мене відбулася телефонна розмова з Олександром Лукашенком. Ми не розмовляли з ним два роки. А сьогодні я говорив з ним довго, дуже предметно.
Я пояснив йому детально неможливість нашого зіткнення. Я не хочу, щоб ракети, літаки, гвинтокрили летіли в Україну з Білорусі. Я не хочу, щоб ішли війська в Україну з Білорусі. І він мене запевнив у цьому.
Моє завдання як Президента – захистити нашу державу. І ви побачили протягом цих жорстких днів, як ми це завдання виконуємо.
Олександр Лукашенко звернувся до мене, щоб українська та російська делегації зустрілися на річці Прип’яті. Підкреслю: без жодних умов.
Скажу відверто, як завжди: я не дуже вірю в результат цієї зустрічі, але нехай спробують. Щоб потім у жодного громадянина України не було жодного сумніву, що я як Президент не намагався зупинити війну, коли був нехай і маленький, але все ж таки шанс.
І поки наші хлопці там, Президент тут, керівник Офісу тут, Прем’єр-міністр тут, армія тут, Головнокомандувач тут. Ми всі будемо боронити нашу державу й наші кордони.
Ми з вами маємо діяти прагматично, щоб досягти нашої мети. А наша мета – це наша територіальна цілісність. Нашу позицію ви побачили на сто відсотків. Це – безумовний захист національної державності.
Тепер щодо нашої мотивації. Очевидно, що наші військові воюють не за гроші, а за сьогодні, за завтра. І дуже жорстко відповідають за те, що було вчора.
Але ми маємо розуміти, що сьогодні це найважливіша робота – бути військовим, захищати країну. І тому я дуже хочу, щоб держава гідно платила за цю роботу.
Ми будемо платити нашим військовослужбовцям, які тримають у руках зброю, по сто тисяч гривень на місяць. Не для того, щоб нам сказали «дякую». А для того, щоб вони знали, що країна їм точно вдячна. І так буде доти, поки не закінчиться ця війна.
І останнє. Вчора ми втратили, на жаль, нашу «Мрію». Але стару «Мрію». А нову ми зараз будуємо.
Слава Україні!
