Віценко Олена Іванівна – вчитель хімії та біології Ревненського загальноосвітнього закладу І-ІІІ ступенів. Проживає в Мартусівці. Переможець районного літературного конкурсу імені П.П.Чубинського (у липні 2017 року) у номінації «Я в казку дивную свою усю фантазію вввіллю…»
Не дивлячись на те, що вона багато років є викладачем предметів природничого циклу, у квітні 2017 року відкрилася для учнів та колег як поетеса: видала першу збірку поезій «Вірші написані мовою серця». Презентація збірки відбулася у «Літературній вітальні», що мала назву «Сім відтінків поезії» (адже книга складається із 7 розділів). В процесі інтерв’ю ( «Сокровенної сповіді»), яку дала Олена Іванівна, та під час прослуховування її прекрасних віршів (у авторському та учнівському читанні), усі присутні відчули її тонку душу, розум, шарм, мудрість та внутрішній стержень. Практично на всі поставлені запитання автор давала відповіді своїми віршами, адже в них вся її доля.
Найголовніше питання, яке цікавило юних читачів і колег, було питання про те, як вчителю природничих дисциплін спало на думку писати вірші. Виявляється, писати вона почала давно. Писала в різні періоди життя, на різні теми, але тільки для себе. І ось тільки в квітні 2017 року розкрила свої здібності та таланти на літературній ниві. З вірша «Моя Черкащина» читачі дізнаються про те звідки родом Олена Іванівна, про її родовід та як потрапила в наші краї.
Народилась Олена Іванівна 17 травня 1954 року в селі Матусів, в Шевченковому краї на Черкащині, в сім’ї інженерно-технічних працівників цукрового заводу. Цікаво, що в сусідніх селах народилися і жили такі знані українські поети як Тодось Осьмачка, Олекса Влизько, Василь Труш-Коваль, Микола Воробйов. «З дитинства обожнювала читати книги, – розповідає Олена Іванівна. – За гроші, які виділяли батьки на шкільні обіди, скуповувала книги де тільки можна. Коли мені було 10 років, в сільмазі я набачила пухкеньку книжку, яка мене просто зачарувала. Це був роман Ірини Вільде «Сестри Річинські», том перший. Цілих 7 років довелося чекати, щоб прочитати продовження роботи. І аж після закінчення школи в 1971 році, приїхавши у Київ, щоб вступити на біологічний факультет Національного університету імені Тараса Григоровича Шевченка, у книгарні на бульварі Шевченка мене чекала несподівана «зустріч з улюбленою письменницею». На полицях я відшукала нещодавно виданий другий том роману Ірини Вільде. Ці книги і досі зберігаються у моїй бібліотеці як найдорожчий скарб».
Після закінчення університету отримала направлення в Бориспільський район, у Ревне де працює вчителем хімії і біології. У колі її уподобань – поезія Ліни Костенко, Івана Малковича, Оксани Забужко, Наталі Білоцерківець, Миколи Боровка. Зараз займається перекладом російських класиків на українську мову. І це їй удається, адже для розумної, мудрої талановитої людини немає нічого неможливого.
Матеріал підготувала І.А. Опарієнко.
