За підсумками круглого стола «Медіаграмотність батьків — безпека дитини в цифровому просторі»

Чи готові  особисто ви до безпечної та ефективної взаємодії із сучасною системою  масмедіа? І чи можете гарантувати безпечне цифрове середовище своїм дітям? Як відрізнити правдиву інформацію від фейкової, маніпулятивну від неманіпулятивної, корисну від шкідливої? І чому медіанеосвіченість батьків може призвести до трагічних наслідків?

Навчити розуміти природу медійної інформації, попередити про психологічні загрози кіберсоціалізаціі дитини, познайомити з формами та методами протидії кібербулінгу — основна мета круглого столу з батьками, який відбувся 2 березня на базі Ревнівської ЗОШ за ініціативи Управління гуманітарного розвитку та соціального захисту населення спільно зі Службою у справах дітей виконавчого комітету Гірської сільської ради.

Голова Гірської сільської ради Дмитрів Р. М.

Близько 15-20 відсотків населення громади становлять діти. Забезпечення та дотримання прав дитини – повноваження, які отримали об’єднані громади. Служба у справах дітей працює і у нашій громаді. Кожна дитина, яка мешкає у громаді, має право на захист своїх прав, який за законом надає ОТГ як орган опіки і піклування, опираючись на Сімейний, Цивільний та Кримінальний кодекси. Тому взаємодія з батьками малолітніх та неповнолітніх дітей в нашій Громаді надзвичайно актуальні. Наш круглий стіл – виклик сьогоденню. Статистика навіть останніх місяців свідчить, що кіберзагрози, з якими можуть зіткнутися наші діти в цифровому середовищі, набирають обертів та призводять до трагічних наслідків. Звичайно, школа не стоїть осторонь і відповідна робота проводится як з батьками, так і з учнями. Але сьогодні ми всі об’єднуємося у боротьбі за безпечне життя наших дітей. І наш перший круглий стіл – з батьками, бо саме вони, в першу чергу, несуть відповідальність за свою дитину. Тема, яку ми сьогодні обговорюємо: «Медіаграмотність батьків- безпека дитини в інформаційному просторі» , адже медіаграмотність дитини починається з медіаграмотності батьків.

На безпеку поведінки дитини в інтернеті, так як і дорослого, впливає рівень її медіаосвіченості та медіаграмотності. Тобто вміння поводитися з цифровими технологіями та інформацією: відрізняти правдиву інформацію від неправдивої, корисну від некорисної, маніпулятивну від неманіпулятивної.

Начальник управління гуманітарного розвитку та соціального захисту населення Плахотнюк О.М.

Медіаосвіта – частина освітнього процесу, спрямована на формування в суспільстві медіа культури, підготовку особистості до безпечної та ефективної взаємодії із сучасною системою мас-медіа.

Медіаграмотність – вміння користуватися інформаційно-комунікативною технікою, виражати себе і спілкуватися за допомогою цих медіазасобів, свідомо сприймати і критично тлумачити інформацію, відрізняти реальність від рейкових новин.

Кожен свідомий громадянин має сформувати для себе досить важливу компетенцію: для сучасної людини необхідно вміти критично сприймати інформацію, аналізувати її, визначати, чи не маніпулятивна вона. Основна мета впровадження медіаосвіти: допомогти людям будь-якого віку розвинути навички досліджування та висловлювання. Щоб люди вміли критично мислити, ефективно комунікувати та бути активними громадянами в сучасному світі.

Медіаосвіта :

– розвиває інформованих, вдумливих та активних громадян, що так необхідно для демократичного суспільства;

– визначає, що медіа є частиною культури і функціонують як агенти соціалізації;

– підтверджує, що люди використовують власні навички, переконання, досвід, щоб конструювати власні сенси з повідомлень ЗМІ.

Статистика:

Щороку динаміка проникнення Інтернету збільшується. Станом на 2019 рік близько 71%  українців міг сказати, що вони є активними користувачами Інтернету. Проникнення Інтернету росте у всіх населених пунктах, як і в маленьких селах так і у великих містах. Зростає кількість людей, які користуються соціальними мережами (фейсбук, інстаграм, ютуб та інші). Так само велика кількість людей користується месенджерами.  Так, навіть у таких додатках необхідно пам’ятати про медіаграмотність. До прикладу, всі знають про «листи щастя», про пост який потрібно переслати всім своїм друзям інакше не буде тобі щастя . Такі повідомлення називають спамом, і вони допомагають збирати інформацію про «довірливих»  користувачів.

Нині в Україні відбувається динамічний ріст ТікТоку. Дана соціальна мережа наростила аудиторію в Україні протягом 2020 року з 460 тис. до 1.23 млн мобільних користувачів (найбільша зацікавленість тік током стало під час весняного карантину). Саме у цій мережі відбувся  сплеск небезпечних челенджів, спроб суїциду серед підлітків. Останній випадок приголомшив Україну – школярки наковталися пігулок після перегляду відео в ТікТок. Нажаль,  це один із найнегативніших проявів  медіанеосвідченості громадян України.  Тому в першу чергу батьки мають пояснювати дітям, якої загрози може завдати певний контент у соціальних мережах.

Фейки або ж неправдиві новини.

Дуже важлива тема, оскільки фейки в Інтернеті розповсюджуються зі значною швидкістю. І щоб розібратися детально в даній темі пропоную вам зіграти в гру на створення фейків «Червоний Капелюшок».

1. Нагадайте про що сюжет казки «Червоний Капелюшок»?
2. Хто був небезпечним у казці?
3. Хто сказав, що вовк винен?

Пропоную розглянути дану казку з трьох точок зору:

• Від імені зоозахисників, що представляють інтереси вовка
• Від імені захисників прав дітей.
• Від імені національного телеканалу Королівства, в якому сталася подія (від імені автора казки).

Наступне, що хотілось би вам представити  ось таку новину, яку ви бачите на екрані. Яка ваша реакція ?  Що ви будете робити з даною інформацією? Як ви перевірите  інформацію?

(Новина сайту «юа ре в’ю» – сайт фейкових новин з’явився у 2014, коли в Україні виникла інформаційна війна, там представлені різні неправдиві новини. Сайт створений для того, щоб люди вчилися розрізняти правдиву інформацію від неправдивої).

Найперше, що потрібно навчитися робити — перевіряти джерело, яке подає інформацію. Довіряти потрібно авторитетним джерелам. Авторитетні джерела це ті, які несуть відповідальність за подану інформацію (сайти міністерств, сільської ради, адміністрації президента, поліції та особисті сторінки представників таких установ). Також можна використовувати інформацію з новинних сайтів, але необхідно звертати увагу на те, чи всі точки зору відображено (так, як в грі про « Червоний Капелюшок»).

 Світовий досвід

Щодо іноземного досвіду, то провідними країнами у впровадження медіаосвіти у маси вважають Австралію, Швецію та Канаду, де медіа грамотність є частиною шкільних програм, окремим предметом або інтегрована в шкільні предмети.

– Австралійська поліція проводить курси з кібербезпеки для дітей віком від 4 років.

– Заняття медіа освітнього циклу в Австралії проводяться викладачами, які пройшли відповідну підготовку на спеціальних курсах.

– В Канаді з вересня 1999 року вивченням медіа грамотності обов’язкове для учнів середніх шкіл з 1-12 клас.

– У Данії і Швеції медіаосвіта – обов’язковий предмет з кінця 1970-х – початку 1980-х років.

Начальник відділу освіти Рахімова Тетяна Михайлівна

Медіаграмотність дитини – це медіаграмотність батьків. Право дітей на безекранний простір.Ефект цифрового Мауглі.

В нашій країні для медіаосвіти вже зроблено багато: її концепція закладена в Закон України «Про освіту» , НУШ і інші програми. Але медіаосвіта дитини повинна  розпочинатися не в школі, а в сім’ї і , безперечно, з раннього дитинства. А в школі педагоги вже вдосконалюють те, що вже закладено у родині. На жаль, у родині не завжди закладаються засади медіаграмотності. Але однозначно, якщо батьки не будуть володіти основами медіаграмотності, то позитивного ефекту досягти буде складно. Для сучасних цифрових дітей віртуальний світ – природне середовище, вони володіють інформацією сучасного цифрового світу більш глибоко, ніж батьки. Тому потрібно і батькам допомагати вчитися правильно регулювати використання новітніх технологій дітьми. А для цього їм необхідно контактувати з дітьми, щоб бути з ними на одній хвилі, щоб розуміти, що діти дивляться, про що вони говорять.

Сучасні діти починають долучатися до кіберпростору ще в 4-місячному віці. Науковці, аналізуючи дані з кіберпсихології, медіапсихології, стверджують, що всі продукти для наймолодшого віку ( ігри, мультфільми) побудовані таким чином, щоб утримувати дитину в потоковому стані за рахунок надмірної стимуляції уваги швидко змінюваними стимулами. Т.ч. створюється недостатність стимуляції дитини природнім оточенням. Відбувається так званий ефект анестезії або ефект цифрового Мауглі — втрата контакту з власним тілом, порушення уваги, емоційної саморегуляції. Агресивність, з якою стикаємось дуже часто , пов’язана з тим, що діти втрачають еволюційні механізми до соціуму та до навколишнього середовища.

Американська асоціація педіатрів запропонувала додати до прав дитини право на безекранний простір в ранньому дитинстві, тому що всі негативні ефекти, які зараз спостерігаються у дітей раннього віку, пов’язані з безконтрольним використанням цифрових технологій. На жаль, ми не маємо можливості взаємодії з батьками дітей віку до 2-х років. В цьому віці це переважно сімейне виховання, тому необхідно говорити про необхідність сімейної медіаосвіти .Сучасні медіа намагаються вийти  за межі плоского екрану, намагаючись зробити реальним віртуальний світ. Багато дітей світ ігор також сприймають як реальний і існують в незвичайних для людського сприйняття вимірах. В чому ризики такого існування? Для гармонійного розвитку дитина повинна сприймати світ через органи чуттів (сенсорно), інакше його мозок не навчиться обробляти інформацію, яку сприймають око та ухо.

Якщо дитина до 9 років не чула людської мови, жила поза людською культурою, вона вже не зможе навчитися повноцінно мислити і говорити. Цей механізм злому людського сприйняття називається ефектом Мауглі. Мауглі не зміг би уже повернутися до людей, тому що пройшов сенсативний період засвоєння мови — вікно можливостей розвитку мозку дитини. Дитина біля екрану також знаходиться в сенсорно-обмеженому середовищі. Око і рука не можуть виміряти глибину, ширину предмету, доторкнутися до нього і т.д. Екрани перетворюють дітей на цифрових Мауглі, забираючи у них час на розвиток мозку в сенсативний період.

Начальник служби у справах дітей Орел І.А.

Форми та протидія кібербулінгу, захист прав дітей в цифровому середовищі. Профілактика залучення підлітків до небезпечних квестів.

Термін “кібербулінг” вживається для означення булінгу, що відбувається в інтернеті переважно через мобільні телефони та соціальні медіа.

Особистий булінг та кібербулінг часто пов’язані між собою. Але кібербулінг залишає цифровий слід – записи, який може слугувати доказами, що дозволять зупинити цькування.

За даними дослідження, проведеного дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) у 2018 році, серед 10–17-річних українців кожен п’ятий підліток визнає себе жертвою онлайн-знущань. За даними опитування, представленого 4 вересня 2019 року Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ), в Україні 29% опитаних підлітків були жертвами кібербулінгу, а 16% були змушені пропускати через це шкільні заняття. Третина підлітків використовують соцмережі, щоб позбутися негативних відчуттів. Дослідження також показало, що кожен восьмий підліток залежний від соцмереж.

Що ж до кількості дітей, хто вважав себе постраждалим, то тут теж найбільшою групою є діти 10–14 років. При цьому постраждалими від традиційного булінгу розглядались 72,26%, тоді як від цькування із застосуванням засобів електронних комунікацій — 53,33%.

Отже, саме там, у соціальних мережах, сьогодні підлітки потрапляють під ризик кібербулінгу. А той факт, що підлітки розглядають соціальні мережі як можливість позбутись негативних емоцій, робить їх ще більш вразливими.

У широкому сенсі кібербулінг (метакібербулінг) включає в себе різні види інтернет-ризиків.

1) перепалки і нападки (флеймінг і тролінг), тобто знущання, образи, приниження (суто кібербулінг у вузькому сенсі);

2) обмовлення і наклепи, розповсюдження неправдивої інформації;

3) викрадення даних і самозванство, видавання себе за іншу людину;

4) ошуканство і шахрайство, маніпуляція довірою;

5) залякування і заклики до самоушкоджень (наприклад, у складі суїцидальних груп і квестів),

6) переслідування і приховане відстеження (сталкінг), як наслідок — небажані зустрічі офлайн.

7) до кібербулінгу відноситься хепіслепінг (від “щасливого ляскання” — запис і розповсюдження фільмувань реальних подій або постановок булінгу і іншої небезпечної поведінки). Включає в себе створення будь-якого медіаконтенту під тиском кіберсередовища, стимулювання екстремальних практик (наприклад, смертельних селфі, адреналінового відеоблогінгу тощо).

До непрямого кібербулінгу відносять також руйнування соціальних контактів і соціальну ізоляцію в інформаційному просторі — відчуження, бойкот, френдоцид, виключення з груп, забанювання, ігнорування тощо». Тож питання визначення кібербулінгу, його форм та видів, відмінностей від традиційного цькування та інших загроз правам людини в цифровому середовищі залишається відкритим.

Незнання небезпек, які можуть супроводжувати активність дітей в онлайні, як і необережне поводження зі своїми даними чи фото, і роблять дітей більш вразливими.

Дорослі не є тими, до кого в першу чергу підуть підлітки з проблемами кібербулінгу. Власне, до батьків вже б звертались перед тим, як йти в поліцію, маючи на увазі, що ситуацію вже не можуть вирішити самі підлітки чи їхні друзів. А от ті, хто підуть першими до друзів, вважають, що друзі швидше зрозуміють ситуацію, наприклад злам акаунту, та її наслідки. Близькість з друзями зумовлена тривалістю часу, який з ними проводиш порівняно з батьками.

Саме проблеми і труднощі, які виникають у підлітків під час реального спілування з однолітками та батьками, штовхають їх до все тривалішого спілування в соціальних мережах.

Освітній омбудсмен Сергій Горбачов бачить свою роботу з подолання цькування через кілька шляхів:

1. Проведення в школах медіації.
2. Консолідація різних зацікавлених сторін – заходи за участю різних суб’єктів з аналізом судової практики щодо булінгу.
3. Запровадження медіаосвіти.
4. Співпраця зі структурними підрозділами у сфері освіти.

Як і освітній омбудсмен, патрульні поліцейські вважають, що варто на законодавчому рівні вирішити питання щодо ідентифікації власника акаунту. «У багатьох країнах Європи, коли людина купує сімкартку, то дає паспорт, і вони реєструють, на чиє ім’я купувалась сімкартка.

Часто «підліткові проблеми» дитини здаються батькам несерйозними, але вони дуже серйозні для самої дитини. Тут потрібні поради і підтримка з боку батьків. Якщо дитина відчуватиме нерозуміння в сім’ї, вона почне шукати розуміння і підтримку десь в іншому місці. У цьому дуже «допомагає» зараз Інтернет. А в Інтернеті є групи, які створюють для дитини комфортну обстановку розуміння та прийняття. У дитини після спілкування з ними виникає враження, що вона нікому, крім цих «кураторів», не потрібна.

Отже, беручи до уваги все сказане, дітей, і особливо підлітків, необхідно навчати розв’язувати проблеми, які постають перед ними. Навчати і бути поруч із ними, бути порадником, другом. Коли людина, і особливо дитина, залишається наодинці з проблемою, проблема здається занадто великою і нерозв’язною.

У профілактиці підліткових суїцидів вирішальну роль відіграє ступінь довіри між підлітком і дорослим. У дитини має бути можливість поділитися з кимось із дорослих чи однолітків своїми проблемами, сумнівами, болями тощо, тоді кризова ситуація не зайде у глухий кут і може бути подолана. Якщо у підлітка немає довірчих стосунків з батьками, то в його оточенні має бути хоча б одна людина, з котрою можна було б поділитися своїми переживаннями.

Рекомендації батькам у ситуаціях, коли підлітки проявляють суїцидальні тенденції або відчай

• Залишайтеся самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти.
• Дитина має почуватися з вами на рівних, як із другом. Це дозволить встановити довірчі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про свої проблеми та труднощі.
• Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире занепокоєння, турбота про дитину.
• Говоріть з дитиною на рівних; не варто діяти як вчитель або експерт, розв’язувати кризу прямолінійно, бо це може відштовхнути дитину.
• Зосередьте увагу на почуттях дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй розповісти про свої проблеми.
• Не думайте, що вам слід говорити відразу, коли виникає пауза в розмові: використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині.
• Проявляйте щире співчуття та інтерес до дитини, не перетворюйте розмови з нею на допит, ставте прості, щирі запитання («Що трапилося?», «Що відбулося?»), які будуть для дитини менш загрозливими, ніж складні.

Увага! Прояви, притаманні дітям, яких втягнуто в небезпечні квести

• У дітей пригнічений настрій, поганий апетит.
• Пошкодження шкірних покривів. Особливу увагу звертати на пошкодження різного роду у формі кита, метелика, видряпані букви та слова, різні подряпини, опіки (припікання) та іншого роду пошкодження.
• У дитини змінюється поведінка.
• Діти мають наляканий і стурбований вигляд.
• У всіх прихильників «Моря китів» і «Тихого дома» на особистих сторінках є відео або малюнки з китами, тому варто перевіряти облікові записи (акаунти) дитини в соціальних мережах та групи, до яких входить акаунт.
• Дитина зреєстрована в групах «Море китов», «Разбуди меня в 4:20», «Тихий дом», «F57», «F58», «НяПока», «Рина», «Киты плывут наверх», «50 дней до моего…» тощо.
• У листуванні дитини є фрази «Разбуди меня в 4:20», «Я в игре», тому слід перевіряти зміст спілкування у приватних чатах.
• Хештеги, на яких поширюється гра: #морекитов, #тихийдом, #хочувигру, #домкитов, #млечныйпуть, #150звёзд, #f53, #f57, #f58, #d28.

Рекомендації батькам, щодо профілактики потрапляння дітей у небезпечні інтернет-спільноти

1. Не панікуйте!
2. Станьте для дитини другом.
3. Звертайте увагу, коли прокидається дитина, чи спить вона в ранні години.
4. Як дитина їсть (з апетитом, без апетиту).
5. Приділяйте більшу увагу психологічному стану дитини (запитуйте: «Як твої справи?», «Ти чимось засмучений(на)?», «Що приємного сталося сьогодні?»).

6. Цікавтеся життям дитини: «Що тобі подобається?», «Розкажи про своїх друзів», «Яку ти любиш музику? Я хочу послухати її з тобою» тощо.

7. Стежте за шкірними покривами дитини, відмічаючи наявність пошкоджень.

У разі їх виявлення з’ясовуйте обставини, за яких вони з’явилися. Особливу увагу звертайте на пошкодження у формі кита, метелика, видряпані букви та слова, подряпини, опіки (припікання) та іншого роду пошкодження.

8. Намагайтеся заповнити вільний час дитини спортивними або культурними секціями, домашніми справами, сімейними розвагами, відволікти дитину від

Інтернету.

9. Перевіряйте облікові записи (акаунти) дитини в соціальних мережах та групи, до яких входить акаунт.
10. Беріть участь у спілкуванні у приватних чатах, де спілкується ваша дитина.
11. Звертайте увагу на коло спілкування дитини в реальному житті: хто її друзі, чим вони займаються тощо.
12. Обов’язково цікавтеся, які фото- та відеофайли є в ґаджетах дитини.
13. Встановіть функцію «батьківський контроль» на всіх ґаджетах дитини і на вході в мережу Інтернет.