Декілька днів тому сільський голова Роман Дмитрів їздив на Схід, щоб передати автівку нашим захисникам. Як це було – в інтерв’ю з головою громади.
Скажіть, будь ласка, яка ця поїздка за рахунком?
В цьому році – це перша моя поїздка на Схід. Насправді, я навіть не пригадаю, скільки разів ми їздили до хлопців. Ми рідко про це розповідаємо, але подібні поїздки відбуваються щонайменше один раз на місяць до різних підрозділів. Завжди їду з людьми, які підтримують мене і допомагають в усьому, це особливі люди, вони в будь-який час готові до таких поїздок. Я дуже вдячний усім цим людям за таку потужну підтримку і довіру і радий, що вони в мене є.
Що передавали в цей раз?
Хлопці повідомили, що їх автівка (пікап) дуже потребує ремонту, ми її швиденько забрали, відремонтували та відвезли. Поки ремонтували цю машину, вийшла з ладу інша, хлопці на ній потрапили на міну, Слава Богу, залишились живі. Передали в цей раз також 2 квадрокоптери – один новий, а інший після ремонту.
Завжди веземо смаколики від «Роял-Кейтерінг», цього разу ще й від «Шашличного дворика». З порожніми руками ніколи не їздимо, тож дякую усім, хто долучається.
Звідки кошти на автомобілі і все інше?
З початком повномасштабного вторгнення, для працівників виконавчого комітету, управлінь сільської ради, освітян стало принциповим питання допомоги для ЗСУ, усі прагнуть наблизити Перемогу. Працівники донатять кожний місяць і завдяки цим коштам, ми купуємо амуніцію, тепловізори, дрони, ремонтуємо автомобілі, купуємо запасні частини до них і частково покриваємо вартість машин, щоб придбати їх. Нам допомагає велика кількість людей – вони роблять це, адже переживають за наших військових і Україну. Щиро дякую кожному з них, це неймовірні люди!
Де саме Ви були цього разу і яка там ситуація зараз?
Їздили в Донецькому напрямку: Курахове і Вугледар.
Обстріли тривають постійно. За час, який ми там були, не було ні хвилини, щоб не стріляли. На сьогодні, у Вугледарі немає жодного цілого вцілілого будинку: вони або повністю, або частково зруйновані і практично відсутні вікна, які були б засклені повністю. Немає світла, води, каналізації, немає опалення, відсутні магазини і зруйнована інфраструктура. Там є і приватна забудова, і багатоповерхові будинки, але там вже ніхто не живе: з місцевих там залишилось приблизно 500 людей, які не живуть, а виживають за рахунок гуманітарної допомоги від волонтерів, Товариства Червоного Хреста України, інших благодійних організацій. Військові говорять, що у деяких людей є генератори, а ті, в кого їх немає – готують їжу на вогні бо більше немає де. Живуть не у квартирах, адже там неможливо жити, а у підвалах, де встановлюють пічки. Невеликі закриті приміщення, які можна нагріти, назовні виведені димарі – ось так люди живуть. У разі потреби, вони йдуть за допомогою до наших військових.
У Курахове ситуація краща – містечко намагається жити, там працюють декілька магазинів, комунальні служби, але людей стало помітно менше, зважаючи на постійні обстріли ТЕЦ і приватного сектора. Був певний період, коли в будинках було відсутнє водопостачання, теплопостачання через обстріли критичної інфраструктури, але ситуацію намагаються вирівняти, тривають роботи по відновленню водо- і теплопостачання.
Страшно було?
Як кажуть військові – тільки дурням не страшно. Але коли бачиш людей, які знаходяться там постійно і вже практично не звертають увагу на обстріли, то швидко налаштовуєшся на їх хвилю і робиш те, що треба.
Який настрій у наших хлопців?
Не помітив у них страху чи зневіри. Бойовий настрій, головне, щоб зброя була, а вони будуть стояти до останнього.
Коли наступна поїздка?
Не можу сказати точно коли, але вона буде, безперечно, і не одна. Іноді буває дуже важко отримати необхідну запасну частину до авто чи потрібний коптер, а усе, що ми передаємо – дрони, автівки – на жаль, це розхідний матеріал, але він рятує життя наших військових. Ми можемо збирати на дрон чи авто довго, а прослужать вони декілька тижнів, а може й годин. Тому треба допомагати ще і ще, особливо зараз.
Я точно знаю, що ми Переможемо!
