Наша стражденна Україно! Скільки ще ти будеш оплакувати своїх Героїв, гідних синів і доньок, які повертаються додому на щиті? Нестерпний біль знову огорнув Гірську громаду, ще один наш земляк приєднався до лав небесного легіону Героїв та буде тримати над нами небо…
У бою за Україну, її свободу, цілісність і незалежність, залишаючись вірним військовій присязі, на Донеччині загинув відважний захисник, справжній патріот, житель с.Гора Ралко Руслан Анатолійович.
Руслан Ралко народився та виріс у Горі, після закінчення Гірської середньої школи навчався у Бориспільському професійному училищі, де і здобув робітничу професію столяра. Мав золоті руки, працював з чотирнадцяти років, не боявся ніякої роботи. Працював там, де міг заробити кошти для родини, адже рано одружився.
Разом з коханою дружиною Наталею народили трьох прекрасних дітей, яких любив більше всього на світі. Завжди поважав та дослухався до батьків. Вже мав маленьку онучку. Мріяв у вересні повести найменшу донечку Софійку в перший клас.
Рідні згадують про Руслана як про надзвичайно світлу людину. Він був найкращим сином, люблячим чоловіком, турботливим батьком та дідусем, щирим та надійним другом. Ніколи нікому не відмовляв у допомозі. Був надзвичайно добрим та компанійським. Дуже любив тварин, любив готувати різні страви, часто готував разом з сином Романом.
У січні 2024 року отримав повістку і, не вагаючись, став на захист держави, взявши до рук зброю, аби захистити свою родину. Постійно був на передовій, разом зі своїми побратимами із честю виконував всі військові завдання. Спочатку нищили ворога на Сумському напрямку, потім на Донецькому. 8 липня останній раз спілкувався з рідними, а 11 липня останній раз був в мережі…
Мама згадує: син не раз говорив, що ніколи не здасться в полон, ніколи не стане на коліна перед ворогом, на цей випадок завжди при собі мав гранату. З гранатою в руці, вже неживого, Руслана і знайшли побратими. Підмога прийшла запізно…
12 липня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині життя нашого захисника обірвалося…
Цей день назавжди став найчорнішим у житті рідних та близьких Руслана. Тепер він більше ніколи не зателефонує, не переступить поріг рідного дому, не обійме і не привітає лагідним словом дорогих людей. Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль від втрати рідної людини, та нехай світлий спомин про покійного захисника стане сильнішим за смерть і навіки залишиться у пам’яті рідних, друзів, побратимів та всіх українців, кого він відважно захищав у пекельній боротьбі з російським окупантом.
У скорботі схиляємо голови, поділяючи біль непоправної втрати разом із рідними та вшановуючи світлу пам’ять гідного сина України…
Нехай душа загиблого знайде вічний спокій, а Господь прийме, де праведні спочивають!
Наші щирі співчуття родині, рідним, близьким у цю важку хвилину!
Вічна пам’ять і слава Герою!
