Четверо випускників Гірської школи, четверо однокласників, четверо неймовірних вчителів Гірської школи: Тамара Іванівна Гребенко, Валентина Антонівна Ганська, Лариса Григорівна Перевозник, Олександр Володимирович Савін. Дивовижним і якимось незбагненним чином доля веде цих людей разом ще від шкільної парти. З Гірською школою і її учнями пов’язане усе їх життя. Вони мають вищу кваліфікаційну категорію і звання «Старший вчитель».
Тамара Іванівна вступила до Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Думала вступати до медичного, але «боялась уколів» (сміється). Навчалась заочно і вже працювала в Гірській школі піонервожатою. Після отримання педагогічної освіти, почала викладати історію. Згодом обіймала посаду заступника директора з навчально-виховної роботи і невдовзі стала директором Гірської школи. 14 років Тамара Іванівна керувала закладом, було непросто, але дуже цікаво. Школа це завжди позитивні емоції. Діти своєю безпосередністю надихають і спонукають, мимоволі примушують від душі посміятись. Завжди спокійна і врівноважена, вона вправно тримала кермо Гірської школи. Зараз Тамара Іванівна знову викладає історію, подорожує та виховує онуків.
Батьки Валентини Антонівни агрономи. В родині постійно обговорювались рослини і все, що з ними пов’язане, тому біологія викликала у дівчинки цікавість. Батьки бачили доньку вчителем. Класний керівник і вчитель фізики у Гірській школі Новохатько Любов Федорівна підтримала і переконала випускницю вступати саме в педагогічний університет. Тому Валентина Антонівна також обрала шлях вчителя і теж навчалась в Київському Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова. Після навчання повернулась до Гірської школи вчителем біології і географії. 19 років Валентина Антонівна обіймає посаду заступника директора з навчально-виховної роботи. Жінка талановито моделює одяг, у вільний час займається шиттям, подорожує.
Лариса Григорівна завжди любить проводити час з найменшими дітлахами і стала вчителем початкових класів. Закінчувала
Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди. Він тільки-но відчинив двері для абітурієнтів і вона потрапила у перший набір студентів. В Гірську школу повернулась не одразу. Вчителювати починала в Ревному. До Гірських діток прийшла в 1990 році і з тих пір, вже 31 рік Лариса Григорівна виховує маленьких горян. Стає першим наставником, дозволяє дітям бути самими собою, вселяє в них віру в себе і впевненість в тому, що вони можуть більше, ніж думають.
Олександр Володимирович ще змалку мав неперевершений слух, почуття ритму і талант до музичного мистецтва. Свята, вечірки і просто приємні приводи у його родині завжди відзначали весело, голосно і, звичайно ж, з музикою. Тато грав на музичних інструментах і передав вміння синові. Тож не дивно, що Олександр Володимирович потрапив до Київського Національного університету культури і мистецтв на факультет керівників ансамблю народних інструментів. До Гірської школи повернувся після служби в армії педагогом організатором, а потім став вчителем музичного мистецтва. Намагається подарувати учням відчуття прекрасного, адже музичні твори здатні передати усю гамму людських почуттів і торкнутися найніжніших струн душі. Олександр Володимирович керівник шкільного гуртка ложкарів. Запальний ритм звичайних ложок викликає бурхливі овації та неприхований захват глядачів. Вчитель разом із трьома своїми одногрупниками створили гурт народних інструментів «Вихиляси». Разом з односельцем Вячеславом Биковцем заснували музичний дует «Ностальгія», який користується популярністю в горян.
Тамара Іванівна згадує, як два роки підряд вона сиділа за передостанньою партою, а Олександр Володимирович за останньою. Маючи високий зріст, він непомітно списував з її зошита, а вона непомітно йому це дозволяла робити. Лариса Григорівна разом з Тамарою Іванівною часто подорожують і відвідали багато куточків світу разом. Валентина Антонівна, буває, наспівує якусь мелодію, а Олександр Володимирович тут же відтворює її на баяні.
Вчителі багато спілкуються і проводять час разом, мають свої жарти і теплі спогади. Безмежно люблять свою роботу і впевнені, що колись зробили правильний вибір. Знайшли себе у своїй професії. Віддають свої сили, турботу, знання, досвід і вміння школярам і школі, яка, без перебільшення, стала для них другим домом.
