У перші тижні війни дівчинка п’яти років сказала мені, що не хоче війни, що це страшно, бо війна забирає життя.
Вона сказала це так ствердно і сумно, що я навіть розгубився в перші секунди. У мені кипить лють від того, що такій малій дитині довелось думати про війну. Цій дівчинці, як іншим дітям, доводиться переживати страх і жахіття того, що зараз відбувається у нашій країні, вони стикнулися з жорстокістю, болем, насильством… Те, чого не мало бути ніколи, прийшло в їхнє і наше життя.
Сила та міць духу сповнюється в кожного, хто захищає нашу землю. Вони захищають наших дітей – найцінніший скарб, який в нас є. Захищають, щоб ніколи з дитячих вуст не чути про війну. Віддають життя, аби тільки щирі і безтурботні діти ніколи не прислухалися насторожено до кожного звуку, не чули сирен і не прокидалися вночі, щоб швидко спуститись в укриття.
Ми зробимо усе, щоб настала перемога, панував мир і діти були дітьми: сміялися, бешкетували, не слухалися іноді, співали, вчилися, мріяли, досягали мети і стали гідними громадянами України!
Разом переможемо!
