Мистецтвознавці визначили, що Петро Петрович Верна (наш земляк, житель села Гора Бориспільського району) за життя створив чимало високохудожніх фігур та барельєфів. Перелічити всі, мабуть, не вдасться нікому. Багато їх зберігається в музеях: Національному – українського народного декоративного мистецтва, Шевченка – в Каневі, Києві, інших музеях Харкова, Москви, Санкт-Петербурга. У Бориспільському музеї 16 робіт Петра Петровича та 11 робіт його сина Юрія. Вашій увазі пропонується перелік робіт майстра, починаючи з 1912 року до 1954-го.
1912 рік: перша серйозна робота митця – портрет Т. Шевченка, який майстер побачив на коробці з-під цигарок та втілив у дереві.
1912 рік: профільний портрет М. Гоголя, вирізаний на тоненькій дерев’яній пластинці та вставлений у різну раму з орлами та грифонами. В цій роботі різьбяр використав ефект протиставлення: декор розміщений навколо тонкої стрічкоподібної рамки, що підкреслює рівну гладь навколо портрета. Лаконізм пластичного трактування надає пласту рис монументальності.
1912 рік: з-під різця майстра вийшла дерев’яна скульптура «Т. Г. Шевченко біля Дніпра» за репродукцією картини К. Трутовського.
1912 рік: скульптура «Бандурист» (починаючи з перших творів, які зображували бандуристів, Петро Петрович з часом створив галерею образів, які показували життя українського народу).
1912 рік: створив скульптуру «Кобзар», розмальовану олійними фарбами. Перший варіант виявився невдалим. Другий варіант скульптури «Кобзар» (1913 р.) відрізняється від попереднього продуманішою композицією, увагою до деталей. У ньому автор створює образ спорідненого з народними думами кобзаря з бандурою. Одна зі скульптур зберіглася до нашого часу та знаходиться в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва.
1913 рік: невелика скульптурна композиція «Сон» за мотивами поеми Т.Г. Шевченка.
1913 рік: багатофігурна композиція «Зустріч Тараса Бульби з синами», яка того ж року була представлена на Всеросійській промисловій виставці в Києві. Усі персонажі гоголівської повісті присутні в композиції: Тарас Бульба – врівноважений, сильний, розумний старий козак; його старший син Остап – енергійний і спритний, готовий битися за свої переконання; Андрій – безвольний і принишклий; мати – котра любить своїх синів.
1914 рік: майстер вирізає бюст Тараса Шевченка. Композиція симетрично завершена і вертикально-горизонтально врівноважена. Портрет характеризується простотою, досконалістю обробки, точністю рис обличчя письменника. Згодом майстер неодноразово робив повтори цієї скульптури, які продавав через київські комісійні магазини по 8-10 крб, тобто потроху заробляв різьбою, що допомагало виживати у важкі часи.
Початок 20-х років: вирізьблює бюст Т. Г. Шевченка в натуральну величину на замовлення Броварської сільради. Пам’ятник було встановлено в центрі Броварів. По тому створює кілька повторних скульптур Шевченка для сіл у Броварському і Бориспільському районах: Княжичі, Вишеньки, Любарці, Мартусівка та ін. Вирізьблює погруддя Кобзаря для Харківського ЦК «Червоного хреста».
20-ї роки: в цей період є попит на «радянську тематику», тому значна частина народних майстрів, зокрема й Петро Петрович, ставлять у роботі наголос на ідеологію. Так, для Борисполя був створений скульптурний портрет В.І. Леніна.
1923 рік: скульптура «Шевченко з кобзою».
1923 рік: «Шевченко на палітрі», яку майстер подарував бориспільцю Васильківському.
1923 рік: скульптури «Шевченко з кобзою», «Шевченко на палітрі», декоративні тарелі за сюжетами творів Шевченка.
1925 рік: портрет дружини Маланки розміром приблизно у три четвертих справжньої величини. Твір вражає точністю технічного виконання. У листі Верни до його товариша М. Колєнова від 16.12.1959 р. написано: «Ото в моїй біографії… єсть портрет моєї дружини, так у мене його купили за три тисячі…»
1925 рік: закінчив невелику скульптуру побутового характеру «Запорожець запалює люльку». Літній козак стоїть з рушницею за плечима і флягою біля поясу.
1926 рік: погруддя В.І. Леніна.
1926 рік: скульптура Т. Шевченка для міської аптеки з написом «Кругом неправда і неволя, народ замучений мовчить». У роки голодомору була викинута на смітник. Її знайшла й зберегла працівниця аптеки Мотря Андріївна Онанко. Робота нині перебуває в Бориспільському історико-краєзнавчому музеї.
1926 рік: вирізьбив кілька статуеток та каламарів, прикрашених барельєфами на різні теми, здебільшого – на українські народні мотиви або ж зображення Т. Шевченка. Зокрема, створив два чорнильні прилади із зображенням Тараса Григоровича. Чорнильниці розміщені в пнях, створюючи враження, що Шевченко знаходиться біля двох зрубаних дерев.
1928 рік: почав працювати над статуеткою Катерини з однойменної поеми Т. Шевченка, в якій зумів показати трагізм ситуації молодої жінки, її любов до сина і нездійсненність своїх мрій бути коханою. Рух жінки передано за допомогою складок одягу. Вона дивиться в далечінь, ніби шукає, хто ж зміг посміятися над її почуттями.
1929 рік: з-під різця вийшов чорнильний прилад «Сіяч», у якому скульптор зобразив українського селянина, що засіває руками поле. Цим твором П. Берна почав серію чорнильниць, декорованих скульптурами селян і селянок. Найталановитіші з них — прилади «На городі» (статуетка жінки, яка копає картоплю) та «Викорчовування пнів у лісі» (зображення молодого селянина, який підважує ломом коріння дерева). Узагалі П. Берна, якому протягом життя довелося багато працювати фізично, у зображенні селян під час роботи досяг великої виразності. Усі сіячі, косарі, городниці, лісоруби були взяті зі щоденного життя; вони стоять не в надуманих позах, а відтворені такими, якими їх бачив автор. Найбільша колекція майстра зберігається в Музеї українського народного декоративного мистецтва.
1929 рік: почав працювати над багатофігурною скульптурою «Слухають кобзаря». Працюючи над цією темою, П. Верна протягом кількох років створив два варіанти скульптури. Скульптурна група була закінчена в 1933 р., а в 1937 р. її придбав музей Т. Шевченка в Каневі (під час окупації міста фашистами ця композиція зникла).
1929 рік: сюжетна композиція на тему колгоспного життя: «Сівач».
1933 рік: створив роботу, що отримала назву «Рабство».
1933 рік: вирізьбив декоративну тарілку – іконку з образами батьків, за формою і змістом відмінну від традиційної форми тарелі: прямокутна в плані, виконана в техніці плоскорельєфного різьблення.
1933 рік: декоративна тарілка з автопортретом і написом «От життя не взяв, для життя не дав».
1934 рік: створює бюст Т.Г. Шевченка зі словами «Учітеся, брати мої».
1934 рік: на місцевій виставці, організованій політвідділом Бориспільської МТС, представляє автопортрет, кілька фігур зі скульптурної групи «Слухають кобзаря» та чорнильний прилад «Дівчина, що збирає огірки».
1936 рік: портрет О. Пушкіна, який він, як і деякі інші твори того часу, своєрідно затонував. Техніка полягала в тому, що майстер спочатку сильно закопчував скульптуру над свічкою, а потім протирав окремі місця ганчіркою. Завдяки такому тонуванню він досягав дуже виразної гри світла та тіні.
1936 рік: декоративна тарілка «Мені тринадцятий минало…» та медальйон із портретом Тараса Григоровича, які були представлені на Всеукраїнська виставка народного мистецтва виставці в Києві. Після закінчення виставки їх придбав Київський державний музей ім. Т. Г. Шевченка.
1936 рік: скульптура «Сіяч».
1936 рік: скульптурний портрет Т. Г. Шевченка для колгоспу його імені у Борисполі (стояв біля контори колгоспу, під час війни зник).
1936 рік: портрет С.М. Кірова на декоративному блюді.
1938 рік: сюжетні композиції на теми колгоспного життя: «На городі» (копання картоплі), «Викорчування пнів у лісі», скульптуру «Розподіл трудоднів у колгоспі», «Перекурює», «Щедре літо», «Колгоспниця з огірками».
1938-1939 роки: «Дівчина збирає огірки».
1940 рік: скульптура «Освіта» – символічний образ освіти у вигляді літньої української жінки в національному костюмі, з книгою в одній руці та палаючим світильником – в іншій. Цього ж року роботи «Освіта» і «Запорожець запалює люльку» П. Верна відіслав на чергову виставку.
1941 рік: тарілка з барельєфом – ілюстрацією до твору Т. Шевченка «Якби ви знали, паничі» («А я до школи, носити воду школярам»). Виконав і ряд інших робіт; переважно це були тарілки з барельєфами, портрети земляків О. Білоконя і Я. Цілика (фотографа), знайомих, вироби зі складними орнаментами.
1942 рік: статуетка «Коваль Вакула верхи на чорті». Закінчивши роботу, митець відніс її до знайомого фотографа, щоб зробити світлину, де її випадково побачив один із німецьких офіцерів. Наступного дня різьбяра викликали до поліції та відібрали скульптуру, яку з того часу ніхто більше не бачив. Пізніше, уже після війни, Петро Петрович зробив її дублікат.
Початок 1944 року: вирізав погруддя Т. Шевченка для меморіального будинку-музею Кобзаря в Києві. Того ж року створив ще один портрет видатного поета, але в іншій – новій для себе – техніці – горельєфом.
1945 рік: закінчив багатофігурну скульптуру під назвою «Вигнали німців» (в монографії «Українська радянська народна дерев’яна скульптура» робота має назву «Зустріч визволителів»). Того ж року цей твір експонувався на VIII українській художній виставці в Києві, після чого його придбав один зі столичних музеїв.
У роки ВВВ: митець більше займався живописом. Зберіглась одна картина того часу, виконана олійними фарбами. В її основу покладено факти з реального життя: улітку 1943 року через Бориспіль йшли юрби вигнаних зі східних районів України людей. Тож П. Верна зобразив групу селян із клунками за плечима, які проходили повз палаючі хати.
1946 рік: скульптурна група на тему вірша Т. Шевченка «Мені тринадцятий минало…». Виконав два варіанти цієї роботи (другий у 1947 році). Більше відомий той варіант, де митець зобразив юного Тараса, який годує вівців хлібом зі свого бриля.
1946 рік: робить повторний портрет В.І. Леніна для Бориспільського райкому партії; різьбить статуетку-чорнильницю «Біля криниці».
1947 рік: створює скульптурну групу на тему Шевченкового вірша «Мені тринадцятий минало» (зобразив малого Тараса Шевченка та подругу його дитинства Оксану Коваленко). Тут двоє підлітків – хлопець та дівчина – годують вівців шматочками хліба. Обличчя їхні усміхнені та спокійні. У вільній руці дівчини – палиця. Хлопець тримає в руці бриль, через плече у нього перекинута торбинка. Верна створив інтерпретацію епізоду автобіографічного вірша Т.Г. Шевченка, що був написаний поетом у 1847 році в Орській фортеці й увійшов до його знаменитої рукописної «Малої книжки».
1947 вік: повторює скульптури за М. Гоголем – «Коваль Вакула», за Т. Шевченком – «Перебендя» (на статуетці слова з вірша Кобзаря: «Перебендя старий, сліпий, Хто його не знає? Він усюди вештається Та на кобзі грає»).
1947 рік: галерею образів народних співців та музикантів майстер завершив роботою «Перебендя», що також входить до шевченківського циклу. Скульптура є окрасою найбільшої колекції майстра в Музеї українського народного декоративного мистецтва.
1947 рік: «Вакула» (повторення) за повістю М.В. Гоголя «Ніч перед Різдвом».
1948 рік: створює багатофігурну композицію «Енеїда» за однойменним твором І. Котляревського. На ній: із одного краю дві фігурки – переляканий Еней та впевнена Севілла, які спрямовані у різні сторони. Навпроти них невеликий «триголовий пес», зображений крилатим змієм. Скульптури «Енеїда» та «Мені тринадцятий минало…» були представлені на Х українській художній виставці.
1949 рік: вирізьбив скульптуру «Озеленимо дороги», в якій зумів передати настрій молодості, праці по відновленню життя.
1949 рік: створює декоративну тарілку з барельєфом, де зобразив героїню Шевченкового вірша «Сон». Цього ж року створив ще кілька відомих та неймовірно прекрасних робіт, які зайняли почесні місця в музеях України.
1950 рік: робить портрети І. Котляревського та прославленого ватажка повстання українських селян на Поділлі Устима Кармелюка.
1951 рік: створює портрет Т. Г. Шевченка з написом «Кобзар».
1954 рік: робить свій останній твір (один із варіантів скульптурної групи «Мені тринадцятий минало…»). Відомі дві схожі за композицією скульптури із зображенням хлопчика, який із бриля годує жмутками соломи вівців. Хоча вони і датуються одним роком, характер образу в кожній з них різний.
*В разі, якщо якась робота Петра Петровича Верни пропущена, можете в коментарях це зазначити, щоб у подальшому ми могли доповнити перелік.
