Skip to content
1

Проєкт Держмистецтв “Голодомор. Історії роду”. Матушевич (Матусевич) Наталя Леонівна (1911-1974)

20.11.2023

До 90-тих роковин Голодомору 1932-1933 років Держмистецтв запустили онлайн-проєкт «Голодомор. Історії роду», який покликаний вшанувати пам’ять жертв геноциду, спонукати українців досліджувати історію власного роду та показати глибину трагедії на конкретних прикладах простих українських родин.

Протягом місяця до Дня пам’яті жертв голодоморів, який цьогоріч припадає на 25 листопада, Держмистецтв на своїх сторінках у соціальних мережах Facebook та Instagram публікує історії-оповіді, записані зі слів очевидців, які пережили Голодомор 1932-1933 років, та закликає українців долучатися власними дописами та розповідати про свідчення їхніх родичів-очевидців тих страшних подій.

Відомо вже багато особистих розповідей про Голодомор, які згадуються щорічно, однак у родинах багатьох українців є свої унікальні історії, пов’язані з цією трагедією. У когось родичі боялись про це переповідати, у когось говорили коротко, натяками, або описували лише якийсь один епізод, що їм запам’ятався, однак всі ці історії важливі. Важливі не лише для окремо взятої української родини, а й для нашої країни загалом, бо вони як пазли складають велику картину всезагального та всенародного лиха, яке огорнуло наші землі в 1932-1933 роках.

Проєкт Держмистецтв закликає глибше пізнавати історію власного роду та розповісти про те, яким чином рідним вдалось пережити той голод.

Щоб долучитись до проєкту потрібно опублікувати на власних сторінках у Facebook чи Instagram родинну історію про геноцид, який переживали рідні, та додати хештег #Голодомор_Історії_роду і позначити Держмистецтв у своїх дописах.

Першою історією про свою бабусю Наталію Матушевич, яка пережила Голодомор, поділилася з нами Ніна Білецька.
 Матушевич (Матусевич) Наталя Леонівна (1911-1974)
с. Мала Вільшанка, Обухівський район, Київська область.
“Так щоб про Голодомор, то бабуся мені не розповідала, точніше такого слова вона не говорила, але дещо все таки пам’ятаю. Якось я запитала її:
– Бабусю, а чого у мого тата немає ні братика, ні сестрички і він один в сім’ї?
– Чого ж, твій тато Іван – це моя друга дитина. У нього була старша сестричка Надійка, але вона померла ще як була маленькою, їй рік ще не виповнилось, коли не стало її…
– А від чого вона померла?
– Зима тоді була, холодно дуже – мерзла вона, та й то такий час був, що і їсти не було толком чого у людей.
– А чому не було, що їсти?
– Бо їжу у людей забирали. Але в нас тоді був сільський голова гарний чоловік, він попередив, що приїдуть і все будуть забирати, тому багато хто з наших встиг запаси зробити та приховати дещо.
– А хто їжу забирав та й нащо?
– Будеш все знати, то велика не виростеш – приїде чорний ворон і забере тебе в темний ліс, не белькочи ото!
Потім якось ще раз зайшла у нас з бабусею розмова за Надійку і вона мені сказала: “Аби такі малі діти, як Надійка вміли хліб черствий їсти та млинці з лободи, то може б і вижили, бо де ж тоді молоко було взяти дитині та й топити хату толком нічим було”. На всі мої питання, а чого, а чому, а хто таке робив, бабуся не відповідала, певно, боялася, щоб мала дитина не почала чого зайвого говорити, щоб родину на небезпеку не наражати. Тоді ж про радянську владу було як, – або казати треба тільки хороше, або не казати нічого. То в нас у родині загалом нічого про неї й не казали.
Єдине пам’ятаю, що якось у бабці Наталки вихопилось: “Не дадуть Україні вільно жити, бо багата у нас земля, родюча, щедра. Якби ми були самостійними, то були б дуже заможними, але того нам сусіди наші не дадуть”.

І от бачу слова бабині справджуються – не дають нам життя наші “братні сусіди”.

Зі слів онуки Білецької Ніни.

Джерело: https://arts.gov.ua/galleries/proekt-derzhmystecztv-istoriyi-rodu-golodomor/