Костянтин Кошарний народився у Горі 4 листопада 1976 року, проживав тут до 1 року, а потім родина переїхала до столиці.
Навчався у Києві у середній школі №217 Дарницького району, після школи продовжив навчання у Київському радіо-механічному технікумі. Вищу освіту отримував у Київському політехнічному інституті імені Ігоря Сікорського за фахом хімік-технолог. Після навчання займався торгівлею, працював у туристичному агентстві, далі – у Державному агентстві водних ресурсів України. Вирішив навчатись далі та отримав другу вищу освіту в Академії державної податкової служби України в Ірпені (зараз Державний податковий університет) за фахом юрист. Після закінчення Академії працював юристом в будівельній компанії.
Після революції гідності Костянтин прийняв рішення захищати Батьківщину і з 2014 по 2016 рік був старшим лейтенантом командиром взводу добровольчого батальйону «Донбас», який пізніше увійшов у склад Національної гвардії. Був в Артемівську, потім в Попасній та Кураховому. Перебував в епіцентрі подій, коли точились запеклі бої за Іловайськ у серпні 2014 року. Саме тоді отримав легке поранення – зачепило кулею. Російські танкісти в той час прорвали оборону міста і блокували його. З росіянами була попередня домовленість про гуманітарний коридор для українських військових, що опинилися в оточенні. Військові організованими колонами почали рух із міста. Колону, що складалась з бійців добровольчих батальйонів «Донбас», «Дніпро», «Світязь» та кіровоградського спецназу і залишали Іловайськ, росіяни розстріляли впритул з танків і ПТКРів. Костянтин потрапив у полон в якому знаходився 179 днів. Місцем ув’язнення став підвал будівлі СБУ у Донецьку. Допити, побої, жахливі умови перебування та відсутність необхідної медичної допомоги – ось, що довелося пережити воїну. 23 лютого 2015 року, за посередництва Спілки ветеранів Афганістану, Костянтина та ще одного українського воїна обміняли і відправили в лікарню до Дніпропетровська. Про перебування Костянтина в полоні писали у різних виданнях. Тривалий час Костя проходив лікування та реабілітацію після травм отриманих у полоні. Медичні висновки були невтішні: за станом здоров’я непридатний до військової служби. Після лікування військовий повернувся до батьків і разом з ними у 2019 році переїхав у Гору, де і проживав до початку повномасштабного вторгнення.
У лютому 2022 року добровільно пішов до військового комісаріату, але за станом здоров’я йому відмовили. Місяцями чоловік оббивав пороги військкомату та не втрачав надії знову захищати країну. З березня по червень був у Запоріжжі у складі Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор». 22 листопада 2022 року був призваний на військову службу до ЗСУ за мобілізацією. Старший лейтенант був командиром взводу роти вогневої підтримки військової частини А2582.
26 грудня 2022 року під час виконання бойового завдання за призначенням поблизу Ямполівки Лиманського району Донецької області внаслідок артилерійського обстрілу отримав мінно-вибухову травму. У важкому стані його доставили до Олександрівської лікарні Києва, де воїн перебував у комі і помер 8 січня 2023 року. Похований у Горі 11 січня 2023 року.
Бажання звільнити рідну землю від нечисті та мрія назавжди поставити крапку у відносинах з росією – було сенсом життя Костянтина. Пам’ять про односельця, його мужність і відвага – назавжди закарбовані у наших серцях.
Інформація для допису від Андрія Кошарного, рідного брата Костянтина, а також:
https://m.day.kyiv.ua/article/cuspilstvo/take-ne-zabuvayetsya
https://tsn.ua/ato/zvilneniy-z-polonu-boyec-donbasu-na-nas-schodnya-zganyali-zlist-412024.html
Прощання з Героєм
