Пам’ять жива! Спогади

08.05.2020

Бондар Віктор Якович народився 17 квітня 1917 року на Бондарівському хуторі в с. Хутор Гора. Крім нього, в сім’ї було ще дві доньки. Батьки трудилися на землі і привчали до праці своїх дітей. Віктор не цурався ніякої роботи, ставши дорослим юнаком, закінчив курси трактористів.

У 1938 році призваний на дійсну службу в армію. Молодий хлопець пишався тим, що був направлений на проходження служби на крейсер «Кіров» Балтійського флоту.

Крейсер «Кіров» побудований у 1936 році на Ленінградському корабельному заводі за італійським для проведення військових операцій, був найдосконалішим кораблем, у своєї групи кораблів. Команда « Кірова» прийняла на себе перші німецькі бомбардування нашого флоту на Балтиці.

Пройшовши з боями від Таллінна до Кронштадта матроси «Кірова» майже чотири роки охороняли блокадний Ленінград від фашистів. Німці влаштовували безкінечні авіаатаки, намагаючись знищити Червоноармійський крейсер. Про мужність команди «Кірова» ходили легенди. Віктор Бондар був командиром взводу боєприпасів. З молодого моряка поетапно дослужився до старшого сержанта, а війну закінчив старшиною.

Коли в 1944 році, після прямого попадання авіабомби у крейсер, було прийнято рішення – зняти бойові пушки і продовжити бити ворога на суші, Віктор з товаришами стали воювати у морській піхоті.

За відвагу і хоробрість проявлену під час боїв Бондар Віктор Якович нагороджений двома Орденами « Червоної Зірки», медалями «За відвагу», « За оборону Ленінграда», «За взяття Кенінсберга», « За перемогу над фашистською Німеччиною», «За перемогу над імперіалістичною Японією».

Останню свою нагороду Віктор Якович отримав за участь у бойових діях на Далекому Сході у 1945 році, коли у складі 46 Артилерійського полку 124 Стрілкової дивізії брав участь у розгромі японських імперіалістів.

Довгим і важким був шлях Бондаря В.Я. додому. Через лихоліття війни прийшов змужнілий у боях колишній матрос і солдат, щоб на рідній землі сіяли хліб і обробляли землю, ростили дітей. Віктор Якович працював бригадиром тракторної бригади в місцевому колгоспі, пізніше в радгоспі «Бортничі», мав один запис у трудовій книжці – про влаштування на роботу і звільнення, в зв’язку з виходом на пенсію.

Радісним і тривожним для старого воїна був День Перемоги. Згадував він у весняні дні своїх друзів і командирів, сумував за загиблими, рідко одягав свої нагороди, а рідше розповідав рідним про тяжких шлях воїна.