На щиті, після півроку очікування і віри рідних у диво, до нас повертається воїн, захисник, житель Ревного Сергій Коломієць (25.05.1993-02.09.2023р.р.).

Про дату і час поховання Героя повідомимо додатково.

***

Сергій Федорович Коломієць народився 25 травня 1993 року. Ріс у Ревному, ходив у місцеву школу. Дуже любив спорт, особливо футбол і бокс, неодноразово представляв рідну школу і село на змаганнях з футболу, виборював призові місця. Після закінчення школи отримав вищу освіту у Міжрегіональній Академії управління персоналом.

З дитинства був дуже товариський, доброзичливий, чуйний і турботливий. Столярні роботи і зварювання металу були улюбленою справою Сергія, він зробив для села лавки, які раніше були перед будинком культури, зварював деяке приладдя для дитячих майданчиків. Без роботи не сидів ніколи, працював у будівельній крамниці старшим продавцем, адже був надзвичайно хазяйновитим, досконало знав свою роботу і консультував усіх покупців.

Хлопець був надійним другом, на якого завжди можна було покластися. Сергій відкладав усі свої справи, якщо комусь треба було допомогти. Мав багато друзів, знайомих і двічі став хрещеним батьком. Найближчий друг Сергія Василь Пасічник говорить про нього: «Людина слова. Він сказав, він зробив». Своєї родини Сергій не мав, але дуже любив свою старшу сестру Валентину і її двох донечок – Кіру і Вероніку. Кіру він лагідно називав «Моя маза», а малесеньку Вероніку встиг побачити лише двічі.

У лютому 2022 року Сергій став до лав добровольчого формування, щоб захищати рідну громаду. Говорив тоді мамі: «Треба захищати, мамо. Хто ж, як не ми». До лав ЗСУ Сергія призвали у січні 2023 року і він потрапив до військової частини А2900. Військову підготовку та бойове злагодження хлопець спочатку проходив у Великобританії, а потім навчався на гранотометника у Німеччині. Після повернення з навчання, доля привела Сергія до 82 окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних сил України спочатку на Миколаївський напрямок, а потім на Запорізький. Мав позивний «Кум», адже постійно розповідав побратимам, про різні пригоди з його кумами. За час служби зарекомендував себе з найкращого боку, обов’язки виконував відмінно, був відповідальним та вимогливим до себе.

У червні 2023 року Сергій востаннє був вдома, коли приїхав на декілька днів. Йому в травні виповнилось 30 років, тож друзі і рідні збиралися разом, щоб відсвяткувати день народження Сергія.

31 серпня Сергій зателефонував додому і повідомив, що через годину вони їдуть на позиції. Тоді ж поговорив з племінницею Кірою, сказав їй про подарунок до 1 вересня від нього, який матуся мала вручити дівчинці і додав, що поштою ще мають прийти кросівки. У тій же розмові попросив в Кіри надіслати йому її світлини у новенькому взутті. Їх надіслали… Але… Сергій, на жаль, вже не встиг їх побачити.

З 2 вересня з Сергієм зник зв’язок, а згодом воїн вважався зниклим безвісти. До останнього, близькі вірили, що Сергій живий і ось-ось дасть про себе знати. Але 13 березня 2024 року родина отримала повідомлення про ДНК-експертизу, завдяки якій встановили загибель українського захисника. 02 вересня 2023 року в районі населеного пункту Вербове Пологівського району Запорізької області, виконуючи бойове завдання і виборюючи свободу і волю України, Сергій Коломієць загинув.

Воїн мріяв, що коли повернеться, відкриє свою власну крамницю, побудує будинок, проте його плани на мирне життя перекреслив жорстокий та підступний ворог.

Сором’язливий, розумний, чесний, безвідмовний, легкий на пiдйом, відповідальний, надійний – таким запам’ятають Сергія рiднi, близькi, друзi.

Висловлюємо щирі співчуття родині, близьким, друзям Сергія, розділяємо горе разом з вами, схиляємо голову у скорботі перед пам’яттю нашого Героя, мужнього захисника України, дорогого сина, брата, кума… Сергій житиме вічно у пам’яті нащадків, в історії визвольної боротьби України. Він відійшов у засвіти, але виборов безсмертя своїм подвигом в ім’я своєї рідної землі.

Вічна пам’ять, честь та шана Герою!

Інформація від мами Ольги, сестри Валентини та друга і кума Василя Пасічника.