Чи знаєте ви, що в селі Гора на Бориспільщині працює професійна сімейна майстерня з виготовлення унікального дерев’яного посуду — не декоративного, а справжнього, для повсякденного вжитку, який прикрасить будь-яку сучасну кухню і за якістю не поступається аналогічним побутовим товарам із деревини таких відомих брендів, як Zara Home, JYSK тощо. Не вірите?
Посуд як витвір мистецтва
Асортимент посуду з дерева на одній із розкладок на ярмарках вихідного дня в ТЦ «Аеромол» та у міському парку мене приваблював давно. Та я минала його — думала, привезли типовий подарунковий ширпотреб із західної України, виготовлений із сумнівної якості деревини. А одного разу все ж підійшла, поцікавилася: що й почім. І замилувалася різними дощечками, тарелями, тарілочками, полумисками, тацями – все різних форм, розмірів і призначення. Вироби з в’яза, шовковиці, горіха, яблуні, абрикоси, сливи, клена, акації — кожен неповторного кольору і індивідуальної структури, з підкресленим природнім малюнком деревини. Предмети хочеться торкнути, погладити, понюхати, роздивитися. Одним словом, на вигляд це шедеврально! Біля товару товпляться люди, кожен розпитує: з чого виготовлено, як доглядати за виробом, але купують не всі — ціна «кусається», бо це ж хендмейд, древнє ремесло.
Привітна продавчиня з Гори 54-річна Олена Миколаївна Штепа — дружина автора робіт, майстра по дереву Василя Володимировича Штепи. Вона не втомлюється розповідати про свій товар і матеріал, із якого виготовлений унікальний посуд.
«Дерев’яний посуд просочений спеціальним маслом, він не боїться вологи, в ньому можна подавати гаряче, жирне, викладати фрукти, солодощі, нарізку, хліб. Потім помити, витерти і буде як новий. Наш товар індивідуальний, бо кожне дерево різне, навіть однієї породи деревина має свій візерунок зрізу. Найміцніші — в’яз, горіх, дуб. Найчастіше люди купують дошки, вони найдешевші. А великі тарелі, таці беруть як подарунки на ювілеї, весілля. Це ручна робота, вона жива, душевна», — невпинно рекламує Олена.
Від батька до сина
За словами жінки, її чоловік потомствений майстер по дереву, знаними теслярами були його дід, батько і дядько — всі родом із села Іванків, що на Бориспільщині. Свій талант предки передали Василю, який після школи пішов учитися на майстра з художньої різьби по дереву в Київське ПТУ №16.
«Усе життя він займається обробкою деревини. Замолоду робив усе – столи, двері, інші меблі. Сам хату збудував. У вітальні у нас стіл стоїть красивий ясеневий 2,5 м довжиною. А коли Василь вийшов на пенсію — відчув творче натхнення до виготовлення посуду, цілими днями пропадає в майстерні, творить», — ділиться Олена.
На запитання, як надихає свого майстра, вона сміється: «Я — його муза! Недавно такий класний таріль для фруктів мені подарував. Він любить робити подарунки. Як надихаю? А коли в майстерні треба прибрати — то Лєнина робота, а ще продаємо товар удвох, радимося. Гарний у мене чоловік, гріх жалітися, золоті руки має. У нього робота від Бога, бо Ісус був теслею», — усміхається жінка.
Одружилися, коли їй було 18, а йому 22, оселилися молодята в Горі, потім облаштували власне житло, живуть у любові. Подружжя Штеп разом виростили сина і доньку, які теж допомагають розвивати батьківський бізнес: фотографують товар, викладають на сайті, планують вийти на міжнарожний ринок. Батьки у вільний від роботи в майстерні час допомагають няньчити онуків — їх уже троє.
І хобі, і заробіток
Майстерня дає родині фінансовий прибуток. Бо на скромну пенсію чорнобильця в сумі 1750 грн не вижити, каже Олена. Дружина пропрацювала бухгалтером, тепер кинула роботу – стала правою рукою у майстерні чоловіка.
«Чоловік ще молодим три місяці пропрацював у Чорнобильській зоні. Був міцним, ніколи не хворів, а коли повернувся з радіаційного відрядження, то здоров’я похитнулося. Натомість пенсію заслужив — копійки. Йому пропонували «купити» інвалідність, щоб підвищили виплати, але він відмовився. Каже: «Сам на хліб зароблятиму». Так і живемо. Чоловік мій скромний, спілкуватися з журналістами не буде, йому ніколи. Це я балакуча», — сміється господиня.
Майстер сам підбирає деревину, спилює, сушить матеріал, готує до роботи, шліфує, просочує спеціальним маслом, бере ніж і творить, як сам відчуває, тому кожна річ — неповторна.
«Василь любить ліс, ми часто їздимо за грибами. Для роботи беремо дерево тільки місцеве, з Бориспільщини. Чорнобильське — Боже збав, таким не займаємося. У нас екопродукція. Коли відпочивамо у Карпатах, то чоловік організовує походи в ліс. Ото цілий день там може бродити, роздивлятися. Деревина — справа його життя», — підсумовує Олена.
Спілкування з Оленою Миколаївною справило дуже тепле враження, як і усвідомлення того, що досі є серед місцевих такі майстри, які фахово і з любов’ю володіють давнім народним ремеслом і виготовляють прекрасну продукцію під Гірським брендом, не гіршу за світову, дизайнерську – посуд від Штепи.
Інформація та фото:https://i-visti.com/news/9461-grskiy-brend-maysternya-derevyanogo-posudu.html
