Георгій Володимирович Шовкошитний народився 7 грудня 1983 року в місті Прип’ять Київської області в багатодітній родині, де був наймолодшим сином. З дитинства виховувався у дусі патріотизму та боротьби за свободу, що стало невід’ємною частиною його світогляду завдяки впливу батька — відомого українського поета, прозаїка, публіциста, громадського, політичного й державного діяча, народного депутата України І скликання та ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Володимира Шовкошитного. Саме від нього Георгій перейняв глибоке розуміння важливості боротьби за незалежність та свободу України.

Після аварії на ЧАЕС у квітні 1986 року родину евакуювали до Києва. Георгій навчався у 261-й школі, після чого вступив до економічного коледжу, а згодом продовжив навчання в Київському економічному інституті менеджменту. Одружився, у пари народився син Михайло. Подружнє життя у пари не скралось, але вони залишились хорошими батьками для спільного сина.

З дитинства Георгій захоплювався автомобілями, і цю любов до техніки йому прищепив дядько Микола. На початку 2000-х років Георгій переїхав жити у Гору, де дядько навчав його основам автомобільної справи.

Працював менеджером у різних автосалонах, в одному з них зустрів дівчину, в яку одразу закохався. Дарував їй квіти та подарунки, але вона спершу не звертала на нього уваги. Однак Георгію вдалося запросити її на зустріч, після якої вони вже не розлучались, а згодом  одружилися і в них народився син Давид. Георгій був безмежно відданий своїй дружині Руслані та сину, ставши турботливим і люблячим батьком.

Георгій відкрив свій автосалон, паралельно займався маляркою, працював вдома, брав замовлення різної складності, був дуже лояльним до клієнтів. Про його роботу завжди гарно відгукувались, завжди говорили, що все, за що брався, робив з толком. Був дуже товариським та мав багато друзів.

З початком повномасштабного вторгнення, у перший же день, Георгій приєднався до місцевого добровольчого формування. Не міг стояти осторонь того, що відбувалось в країні, а у квітні 2022 року вступив добровольцем до лав Збройних Сил України. Брат Георгія, Радіон, відомий військовий журналіст і майданівець, ніс службу в лавах ЗСУ ще з 2014 року. Тож виборювати незалежність держави – це справа честі родини Шовкошитних.

Георгій на службі себе зарекомендував якнайкраще. Мав позивний «Армані». Постійно здобував нові знання: закінчив курси снайперів і операторів БПЛА, став висококласним оператором безпілотних літальних апаратів різних систем. Спочатку командував відділенням, згодом – взводом. Після завершення офіцерських курсів отримав звання молодшого лейтенанта і командував взводом безпілотних авіаційних комплексів. У серпні 2024 року отримав звання лейтенанта.

Георгій пройшов усі найгарячіші точки Донеччини, Сумщини, Запоріжжя. За свою відвагу був нагороджений почесними нагрудними знаками головнокомандувача ЗСУ – «Хрестом Хоробрих» у 2023 році та «Сталевим Хрестом» у 2024 році. Нагороджений медаллю «Учасника бойових дій» та медаллю «За оборону рідної держави».

Був вірним та надійним побратимом. 23 серпня Георгій приїхав у відпустку додому. Мав на те важливу причину, не міг не привітати кохану дружину з днем народження, хотів обійняти сина.

1 вересня у районі н.п. Мала Токмачка Запорізької області життя нашого Героя обірвалось…

Друзі про Георгія згадують з особливим сумом:

“Важко говорити про Георгія за таких обставин. Це була Людина з великої літери – життєрадісний, веселий, завжди налаштований позитивно. Він вмів підтримати у будь-якій ситуації та ніколи не відмовляв у допомозі. Вірний і надійний товариш, який ніколи не проходив повз, особливо коли бачив несправедливість. Працелюбний і цілеспрямований, він не міг сидіти без діла. Справжній патріот, який без вагань став на захист своєї країни. Нам досі важко повірити, що ми втрачаємо таких безцінних людей. Дуже хотілося б ще раз потиснути йому руку і подякувати за все, що він зробив для моєї родини та для нашої держави.”

Глибока вдячність і безмежна шана Георгію Шовкошитному. Він залишиться в нашій пам’яті як людина незламної волі, сильного духу, яка поклала своє життя заради мирного майбутнього у вільній Україні.

Неможливо знайти слова втіхи для батьків, які втратили сина. Немає таких слів для дружини, яка втратила свою опору, і для дітей, які зростатимуть без батька.  Щирі співчуття родині та близьким. Низький уклін батькам за виховання справжнього чоловіка і гідного сина України.