Часто цивільні люди хочуть подякувати ветеранам чи ветеранкам, але бояться бути нав’язливими. Висловлювати вдячність і підтримку потрібно, єдине питання – яким чином це зробити, щоб це було доречно і нетеатрально.
Насправді не всі військові, ветерани й ветеранки готові вислуховувати подяки. Наприклад, це може бути штабний працівник, який не воював. Його робота теж важлива, але якщо подякувати йому за участь у бойових діях, людині може стати ніяково.
Важливо подякувати так, щоб це не стало тригером. Але тригери в усіх різні, тому це складне завдання.
Із зовсім незнайомою людиною краще використовувати невербальні сигнали. Це може бути посмішка або вітальний кивок.
Якщо ви впевнені, що перед вами людина, яка брала участь у бойових діях, можна сказати: «Дякую за службу».
Інколи цивільні хочуть пригостити ветерана чи ветеранку чимось на кшталт кави. Не всі розуміють, що так відбувається не через жалість, а від бажання висловити свою вдячність. І якщо ветеран чи ветеранка відмовляються, то не тому що вони – черстві й невдячні. Це може бути особливість характеру, через яку важко приймати подяку.
Існують практики передавання ветеранам і ветеранкам записок. Таким чином найчастіше дякують жінки та діти. Їм ніяково говорити особисто, тому вони переказують вдячність текстом. І це теж дуже добре сприймається.
Більше інформації, як коректно спілкуватися з людьми із бойовим досвідом – у розділі «Люди з досвідом війни. Гідність. Взаємодія» Довідника безбар’єрності, створеного за ініціативою першої леді Олени Зеленської у співпраці з громадськими організаціями, правозахисниками, психологами, батьками, які виховують дітей з інвалідністю, українськими та міжнародними експертами.
