Народившись у селі Ревне, Олександр із дитинства мав особливий зв’язок зі старшим братом Юрієм. Тяжкі обставини привели братів до інтернату в селі Чубинське. Однак життя подарувало Олександру теплих і добрих людей – Дядька Андрія та Тьотю Таню, які стали для нього родиною, огорнувши турботою та любов’ю.

 

У 2008 році Олександр вступив до ліцею у Василькові, де зустрів своє перше і велике кохання – дівчину Олександру. Їхня любов стала початком нової історії, яка подарувала світу їхню донечку Сандру. Для Олександра донька була найбільшою гордістю і натхненням. У ній він бачив продовження себе, її талант до малювання став відображенням його власних дитячих здібностей.

 

Хоча їхній шлюб з Олександрою розпався, теплі стосунки і любов до донечки залишалися непорушними.

У жовтні 2024 року Олександр став до лав Збройних Сил України. Пройшовши навчання, він був направлений на Покровський напрямок, де проявив себе як мужній і відданий боєць. Його побратими згадують, що він був хоробрим воїном, який завжди йшов уперед, незважаючи на небезпеку.

Його останній подвиг став свідченням його самопожертви. Рятуючи чотирьох побратимів, Олександр віддав найдорожче – своє життя.

 

Олександр Приходько пішов у безсмертя, залишивши після себе світлі спогади, глибокий смуток і безмежну вдячність за його мужність, доброту і любов до рідної землі.

Вічна шана та памʼять Герою.