Протягом місяця до Дня пам’яті жертв голодоморів, який цьогоріч припадає на 25 листопада, Держмистецтв на своїх сторінках у соціальних мережах Facebook та Instagram публікує історії-оповіді, записані зі слів очевидців, які пережили Голодомор 1932-1933 років, та закликає українців долучатися власними дописами та розповідати про свідчення їхніх родичів-очевидців тих страшних подій.
Щоб долучитись до проєкту потрібно опублікувати на власних сторінках у Facebook чи Instagram родинну історію про геноцид, який переживали рідні, та додати хештег #Голодомор_Історії_роду і позначити Держмистецтв у своїх дописах.
Яценко Горпина Василівна (1906-1989)
с. Велика Вільшанка, Васильківський район, Київська область.
Мама розповіла мені про це, як ми на кладовище прийшли до її батьків – до бабусі Параски та діда Василя. Я тоді глянула на їхні таблички та спитала у матері:
А чого вони померли в один рік і майже разом?
Бо їсти не було чого.
Як це не було чого їсти? Рік був не врожайним?
Та ні, рік якраз був добрий. Всього вродило, багато пшениці, зібрали збіжжя вдосталь, але приїхали до двору з самого ранку на підводах та забрали все.
Хто приїхав?
Вороги! Партійці кляті, що б їх…
То що все, все забрали?
Так, доню, все, що було – все загребли. Всю їжу, яка і в погребі, і в хаті. Наші банки зі старою квашеною капустою їм не влазили нікуди – не було вже куди брати, то вони розбили їх у нас на подвір’ї та чоботами брудними потоптали ту капусту, щоб ми її зібрати не могли.
То бабуся з дідусем з голоду померли?
Так.
А ти як вижила?
У нас тітка на Малій Вільшанці жила, у них там голова села був розумний чоловік – встиг попередити односельчан, щоб ховали їжу, та й сам приховав зерна вдосталь, то там більшість зуміли вижити. Так от я до тітки ходила і вона мене підгодовувала тим що є. Із собою боялась давати хліб, казала, а раптом як у тебе його по дорозі знайдуть, то й до мене прийдуть. “Їж тут хутко у хаті і з собою не бери. Хай батьки приходять і їм щось дам!” Але в них сил вже йти не було до сусіднього села…
Боляче мені відтоді стало, як таке від матері почула. То я ото завжди хліб бережу, і, як хто в хату зайде, то завжди хліб з собою в дорогу даю, а раптом кому воно там треба буде.
Зі слів доньки Шевченко Ганни
Джерело: https://arts.gov.ua/galleries/proekt-derzhmystecztv-istoriyi-rodu-golodomor/
