Прізвище людини, про яку піде мова нижче, цілком описує якості, завдяки яким наш односелець відкрив не популярний для горян вид спорту – регбі. Історія Олега Залізного – це приклад того, як шалена любов до спорту і неймовірне бажання здійснити мрію попри будь-які перешкоди, робить дива.
Народився Олег 2 листопада 1971 року в Києві. Ходив до 148 школи, гарно навчався і з-поміж інших предметів виділяв фізичну культуру. З 4-го класу почав займатись баскетболом. У 8-му класі відкрив для себе регбі. Це відкриття стало визначальним для хлопчика. До нині усе його життя пов’язане з цією грою і м’ячем у вигляді дині. Тоді, ще у школі, молодий тренер з регбі виокремив хлопця серед інших гравців, спонукав і заохочував його грати далі і працювати над собою. Саме завдяки йому, Олег повірив у себе і власні сили. Його команда виграла чемпіонат України з регбі, що було вперше для країни, а потім стала чемпіоном Радянського союзу з регбі серед юнаків до 18 років. Відтоді і розпочалась спортивна кар’єра регбіста. Олег потрапив до збірної Союзу з регбі. Їздив до Італії на чемпіонат Європи з цього виду спорту.
Потім вступив до Київського національного університету імені Тараса Шевченка на механіко-математичний факультет. Таке бажання у юного спортсмена з’явилось завдяки класному керівникові, яка викладала математику в Олеговій школі. Вчився заочно, бо ж основну частину часу витрачав на тренування. Університет Олег не закінчив. Після п’ятого курсу, за рік до закінчення навчання, його запросили їхати до Франції і продовжувати спортивний шлях там. В той час умови для регбі за кордоном були набагато кращі. Перспектива розвиватися самому як спортсмену і змусила Олега погодитись. Франції він присвятив 5 років життя. Грав у невеличкій дружній команді. Жив у малесенькому містечку Сен-Сюльпіс, що біля Тулузи. Тоді там проживали трохи більше 2 тисяч мешканців. І при цьому було аж 7 регбійних команд, бо більше 100 років люди там грають з «динею». Життя в цьому містечку дуже подобалось чоловікові своєю теплою та затишною атмосферою і дружніми стосунками між жителями. У своєму житті він відтворить цю атмосферу, але трохи згодом. Поки ж, Олег грав на одному рівні і одноманітність і буденність такої гри стала набридати. Аж тут надійшла пропозиція грати за збірну Росії і через надмірне бажання змін, Залізний погодився. У 1999 – 2000 рр. грав у команді при військово-повітряній академії імені Ю.О.Гагаріна в Моніно, що біля Москви. В цій збірній грали колишні одноклубники Олега з України. Щоденна наполеглива праця, дисципліна і, звичайно, спілкування з друзями, привели команду до звання віце-чемпіонів Росії.
Наступна сходинка – Мадрид. 5 років грав у вищому ешелоні у Мадридському регбійному клубі. Олегова команда стала чемпіоном Іспанії з регбі і чотири рази вигравала Кубок короля Іспанії. Та наш регбіст не звик засиджуватись на одному місці. У 2005 році повернувся до України. Його запросили грати і одночасно тренувати команди в Київському регбійному клубі «Авіатор». «Граючий тренер», – так називає Олег себе тодішнього. 33 роки, за плечима значні здобутки і досвід, яким настав час поділитись. Цей період був найвиснажливіший для спортсмена. Постійні тренування, виступи, поїздки і це все практично без відпочинку. В цей час він 5-разовий чемпіон України з регбі. І в цей час ще навчається в Київському університеті культури і спорту, який закінчує з відзнакою. Тоді ж Олег одружується і, шукаючи такого ж як у французькому Сен-Сюльпіс затишку для своєї родини, приїжджає до Гори. Скажений ритм життя у якому жив Олег, відсутність відпочинку, постійна напруга і втома далися взнаки. 
Спортсмен отримав травму, після якої тривалий час намагався відновитись, але так і не повернувся до попередньої фізичної форми. З цієї причини він вирішив закінчити свою кар’єру спортсмена і повністю віддатися тренерству. На цій ниві розпочинав все в тому ж «Авіаторі». Після цього був тренером юнацької збірної України, працював спортивним директором Федерації регбі України, був головним тренером Національних збірних команд України з регбі. Життєві обставини склались так, що з 2013 по 2015 рік Олег взагалі залишив регбі. Але повернувся, щоб заснувати власну секцію. Доля закинула його в Бориспільську гімназію «Перспектива» на посаду вчителя фізичної культури і саме це дало йому можливість відкрити омріяну секцію і стати тренером в Бориспільській ДЮСШ. Рік вчителювання дав Олегові розуміння, що це не його. З 2016 року і до тепер він працює в Бориспільській ДЮСШ тренером з регбі і тренує бориспільських і гірських дітей. Олегова регбійна команда ДЮСШ «Пантери» (дівчата 2005-2006 року народження) цього року стала чемпіоном України. У складі цієї команди є учениця Гірської школи Ірина Мензаловська. Однойменний Гірський регбійний клуб «Пантери» власне дітище Олега, яким він безмежно пишається. Цьогоріч він набрав ще одну групу зовсім маленьких дітлахів 2012 року народження та ще молодших. Загалом тренер займається з 5-ма групами, 3 з яких це гірські діти, які тренуються в Горі.
Ми вдячні долі за те, що між Гнідином, Щасливим і Горою колись давно Олег обрав останню. І нам пощастило жити поруч з такою «залізною» людиною. Чоловік, якого життя кидало з країни в країну, саме в Горі знайшов ту сімейну атмосферу, яка притаманна таким мальовничим невеличким селам. Збудував будинок, знайшов багато нових друзів, народив власних сина і доньку, які теж займаються регбі. Повністю присвятив себе тренуванню дітей і відчуває задоволення від роботи. Сильний, витривалий, дисциплінований, амбітний, впертий, надто вимогливий до себе – такий він є і такі якості виховує в дітей. Каже, що регбі універсальний вид спорту де потрібні зовсім різні гравці. Високі і низенькі, різні за статурою, різні за темпераментом – для усіх тренер знаходить особливу роль (амплуа) і вміє розкрити в своїх підопічних найкращі якості. Знає як зацікавити дітей і змусити їх відкласти в бік телефони. Впевнений, що шлях до успіху і перемоги, це не випадковість чи везіння, а щоденна тяжка праця над собою, раціональний розподіл часу і відсутність місця для лінощів. Та навіть це, на 100 відсотків не оберігає від помилок. Бувають поразки, але вони дають можливість зробити висновки і стати ще краще. Не дати дітям опустити руки, не розчаруватись і рухатись далі – це найвищий пілотаж. І Олегові це під силу. Вихованці користуються його цінними порадами, слухають, поважають і щиро люблять. Колись давно, завдяки своєму тренерові він повірив у себе. Тепер цю віру в себе він дає дітям. Це – безцінно!
Олег Залізний – перший, хто відкрив секцію регбі в Горі. Ох, який нелегкий шлях він пройшов! Коли надто сильно чогось бажаєш, то немає нічого неможливого. Святий Франциск Асізський сказав: «Спочатку робіть, що потрібно. Тоді – те, що можливо. Лиш тоді ви побачите, що робите неможливе». Тренер щиро вдячний директорові Гірської школи за надання спортивного залу для тренувань і Гірській сільській раді за сприяння у розвитку секції з регбі. Відзначає, що в теплий період року тренуватись стало краще, адже з’явились спортивні майданчики, за якими ретельно доглядають. Олег мріє про регбійні ворота і про велике приміщення для тренувань взимку.
Нещодавно, його вихованці змагались у Києві за Кубок посла Аргентини в Україні, показали блискучі результати і отримали заслужені призові місця. Дитячі перемоги – це також і перемоги тренера. Безмежна радість, щастя, гордість за своїх дітей, розуміння того, що уроки не проходять дарма – стають величезною рушійною силою для нових досягнень. Яких, можна сказати з впевненістю, ще багато попереду.
