В 1948 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини. В 1950 році ООН запропонувала державам відзначати цей день як Міжнародний День прав людини.
Декларацію ратифікувала більшість держав світу, в тому числі Україна. Документ складається з преамбули та 30 статей та проголошує невід’ємне й обов’язкове дотримання широкого кола громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав людини. Всі 30 статей базуються на визнанні гідності всіх людей, рівності їхніх прав, що є необхідною передумовою свободи, справедливості та загального миру.
Зокрема: права і свободи людини не можуть бути обмежені за ознаками статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних переконань, національного або соціального походження, майнового стану. Серед проголошених прав найважливішими є такі: рівність усіх перед законом, презумпція невинності, недоторканність особи, недопустимість неправомірного втручання в особисте і сімейне життя, безпідставне посягання на недоторканність житла, честь і репутацію людини, право на політичну діяльність, працю та захист від безробіття, на власність, відпочинок, освіту, соціальне забезпечення, право виїзду зі своєї країни та безперешкодного повернення до неї, право на свободу переконань і вільне їх поширення.
Спираючись на міжнародно-правові стандарти проголошені в Декларації у 1996 році Верховна Рада України прийняла Конституцію України ІІ Розділ якої зафіксував права, свободи та обов’язки людини і громадянина.
Права людини дані їй від народження і є найважливішим питанням внутрішньої та зовнішньої політики всіх світових держав. Забезпечення прав і свобод людини, їх практична реалізація є критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави і суспільства в цілому.
